Зараз ми розкажемо вам про справжнє диво. Диво, яке стало можливим лише завдяки вам. Один із перших, найтяжчих і, скажемо чесно, майже безнадійних пацієнтів проекту «Біотех-реабілітація поранених» Віталій вперше за два роки встав і зробив перші кроки на власних ногах! Скажемо більше — це стало абсолютною несподіванкою не лише для нас, волонтерів People’s Project, які зібрали півмільйона гривень пожертв на його лікування, а і для лікарів клініки ilaya, які й не очікували такого обсягу й темпів відновлення.
Про Віталія ми говорили дуже нечасто. До участі в «Біотесі» він долучився два роки тому і, в принципі, пройшов той же шлях, що й інші пацієнти — ну, вберегли, не відрізали обидві ноги. Ну, зрештою, подолали численні осередки остеомієліту. Ну, щось десь потрошку імплантували і зрощували. Та якихось радикальних зрушень за цей час так і не відбувалось – усі два роки Віталій лишався прикутим до візка. Востаннє ми бачили Віталія восени: закутий у громіздкі апарати Ілізарова чоловік відновлювався після чергової коригуючої операції.
Жовтень 2016. Віталій щойно після чергової операції
Якогось разючого успіху чи прориву найближчим часом ми і не чекали, та Віталій знайшов, чим нас здивувати. Всі маленькі й непомітні перемоги цих тяжких років нарешті склалися воєдино і стали очевидні: днями, вперше за два роки страждань, Віталій нарешті САМОСТІЙНО ПІШОВ!
Весь процес лікування йшов дуже тяжко. Та з урахуванням того, що обидві ноги Віталію хотіли якнайшвидше відтяти, два роки — це практично ніщо. Травми Віталій отримав ще в січні 2015-го, в жорстоких боях за Донецький аеропорт. На злітній смузі, просто за кілька метрів від чоловіка, жахнула мінометна міна. Шістнадцять бійців тяжко посікло осколками, Віталію ж перетворило “на фарш” обидві ноги – порвало і м’язи, тяжко потрощило й кістки. Парамедики стабілізували стан чоловіка і якнайшвидше доправили його до шпиталю.
Волонтерка-парамедик Ольга Башей рятує Віталію життя. Фото: ІА «Новое время»
В державних шпиталях обидві ноги чоловікові хотіли просто ампутувати. Віталій не погодився: каже, якщо шанс усе ж є, було б дуже нерозумно ним не скористатись.
Права нога Віталія на початку лікування. Подолати таке традиційній медицині не під силу
Два роки тривало лікування у клініці ilaya, і скажемо чесно, з відверто поперемінним успіхом. Було усе. І гнійно-некротичні процеси. І незрощення. І остеомієліти. І численні пластики з репозиціонуванням. І місяці в апаратах Ілізарова та зовнішньої фіксації.
Таке болісне і масштабне оперативне втручання – не перше і не останнє у історії Віталія
Віталій — той пацієнт, якого порізали, попиляли і посвердлили чи не найбільше у порівнянні з іншими учасниками проекту. Інколи не зросталось. Інколи наче все йшло на краще, та зненацька знову спалахувала кісткова інфекція, адже рани Віталія було з самого початку тяжко інфіковано. Інколи були необхідні нові і нові пластичні операції на м’язах та шкірі — адже відновити просто кістки тут було б недостатньо.
Більшу частину цих двох років Віталій провів закутим у тяжке залізо
Зрештою, один із гомілкових суглобів хотіли взагалі зафіксувати жорстко і нерухомо — через тяжкі травми стопу викрутило і скрутило, тож жодних надій, що стопа взагалі працюватиме, майже не було. Та й тут Віталій здивував лікарів — потроху розрухав, розробив, тож після певної пластики на сухожиллях, стопа повернулася у природне положення і має працювати нормально. А тут ще й встав і пішов — і це взагалі, хоч і очікуване, але справжнісіньке диво.
Втім, скажемо і очевидне: занадто радіти ще рано. Лікування Віталія триває, і чим воно врешті завершиться покаже хіба тільки час. Навіть це диво – не гарантія того, що справи й надалі підуть тільки на краще. Медицина це та сфера, де від умінь навіть наймайстерніших лікарів та зусиль самого пацієнта залежить хіба половина успіху, решта ж — у руках вищих сил. Чи одужає Віталій у повній мірі, буде видно надалі. Втім те, чого чоловік сягнув насьогодні — дійсно, певно, найбільший успіх на даному етапі лікування.
За всі два роки, попри усі страждання, Віталій не здавався. Духом падав, бувало. Але не зламався
Закінчимо ж на дуже сумній ноті. Віталій — далеко не єдиний тяжко поранений боєць, від лікування якого фактично відмовилася держава. У черзі на участь в проекті «Біотех-реабілітація поранених» лише насьогодні стоїть 12 бійців. Усі вони пройшли державні шпиталі, усі пережили місяці та роки марних страждань, усі постали перед перспективами ампутацій та тяжкого каліцтва, усім якнайшвидше потрібна допомога. Аби одразу почати лікування у проекті, потрібно десь п’ять з половиною мільйонів гривень, які ще треба зібрати. А тих ресурсів і грошей, які ми уже зібрали, на всіх одразу просто не вистачить: і нинішніх не долікуємо, і новим не допоможемо.
Держава ж лікувати їх далі не вміє, а виділяти гроші на лікування не буде. Тож їхній шанс на одужання, на повернення до нормального життя, у наших із вами руках — виключно коштом ваших благодійних внесків у рамках проекту «Біотех-реабілітація поранених» ми можемо реалізувати цей часто мізерний шанс. Якщо ми кинемо їх напризволяще – усі вони геть скоро перетворяться на калік. Ми ж не відмовимося від наших поранених захисників?
