Бійці, клітини та борщ зі сметаною: один день із життя «Біотеху»

Днями Максим Рябоконь, керівник «People’s Project», та невеличкий, але бойовий десант волонтерів спільно рушили до клініки ilaya. Зрештою, періодично ми просто по-людськи провідуємо наших бійців, цікавимось їхніми справами, слідкуємо, як проходить лікування в клініці в рамках проекту «Біотех-реабілітація поранених».

Максим Рябоконь, координатор волонтерської спільноти «People’s Project»

Біля входу зустрічають журналісти: «П’ятий канал» намагається розібратися у деталях конфлікту із МОЗом. Юрист ilaya Денис Литвин із сумом констатує: при тому, що Міжнародний класифікатор хвороб налічує кілька тисяч позицій, затверджених українським МОЗом протоколів лікування цих хвороб усього трохи більше сотні. Значна частина медичних процедур, які українські лікарі проводять роками, з точки зору законодавства — таке ж «шарлатанство», як і новітні клітинні технології.

Максим Рябоконь роздратований: недружні дії керівників МОЗу значно ускладнюють роботу волонтерів

Максим додає: дуже шкода, що замість пошуку компромісу, МОЗ поки що категорично заперечує можливість відновлення поранених бійців за допомогою клітинних технологій і, попри вдалі результати лікування вже понад півсотні бійців, вперто називає такі методи «експериментальними». Конструктиву у такій позиції нуль, і це дуже ускладнює волонтерську роботу. Керівник «People’s Project» роздратований: донести позицію волонтерів, порозумітися з очільниками МОЗу  дуже непросто, і це геть виснажує.

В арці будинку стоїть чоловік на милицях, пильно спостерігає за метушнею журналістів. Це Володимир — про нього ми писали лише нещодавно. Диво дивне: днями чоловік пережив досить тяжку та болісну операцію, а сьогодні уже рухається самостійно. Знаєте, що вирізняє Володимира? Пронизливий погляд бездонних сірих очей. От вірите — аж обпікає. Володимир швиденько кидає недопалок і поспішає до палати.

Володимир за кілька днів після операції

Слідом ідемо і ми: до клініки ми приїхали не лише провідати наших бійців. Ми б хотіли розвінчати один із міфів, до якого апелюють противники «Біотеху»: мовляв, клітинні технології не вивчені на достатньому рівні, приховують у собі страшну загрозу, за певний час всі наші пацієнти вимруть від тяжких та несподіваних наслідків. У кого краще дізнатись деталі, як не у людини, яка присвятила розвитку клітинних технологій половину свого життя?

Провідні фахівці клініки ilaya Володимир Оксимець та Дмитро Зубов

Володимир Оксимець, лікар-ортопед вищої категорії, «батько» українського методу лікування за допомогою клітинних технологій, один із натхненників «Біотеху». Якщо хтось і розкаже нам про клітинні технології, то це точно він. Втрапити у кабінет науковця нам не вдається: Володимир Михайлович саме на операції, зможе прийняти лише за годину. Тож використаємо цей час із користю, відвідаємо наших бійців.

У палаті нас зустрічає Володимир. Цього хорошого чолов’ягу ми не згадували вже давно: якихось радикальних проривів у лікуванні немає, одужання йде за планом. Лікування досить тривале: поневіряння державними шпиталями призвели до того, що у чоловіка зруйнувалася шийка голівки кульшового суглоба, на місці травми сформувався несправжній суглоб.

Клітинні технології дають Володимирові трохи більше надії, аніж лікарі державних шпиталів

От тут трішки відійдемо від теми. Зазвичай літні люди страждають на уповільнення та порушення обміну речовин. Кістки втрачають кальцій і стають надзвичайно ламкими. Найчастіше страждає саме кульшовий суглоб: під постійними навантаженнями, він просто кришиться за першої ж зручної нагоди. Звісно ж, на такому тлі, зрощення кістки надзвичайно ускладнюється, тому лікарі найчастіше ставлять протез: намертво вцементований у кістку, штучний суглоб дає можливість хоч якось дошкутильгати до вічного спокою.

Саме такий протез хотіли поставити і Володимирові. Та чоловік відмовився навідріз: каже, до старості ще далеко, тож хоче дожити свої дні не шкутильгаючи, мов каліка, а з повноцінною ногою. Виходом став «Біотех»: клітинні технології повільно, та невпинно допомагають нарощувати і формувати нові кісткові тканини.

На сусідньому ліжку сидить його тезка, сіроокий Володимир. Дивиться вичікувально, з цікавістю. Розповідає про поранення: каже, майже встиг ускочити у бліндаж, снаряд «Граду» вибухнув за три метри. Вибухом накрило вже у дверях, вирішальною виявилась якась секунда: трошки пізніше – і все б обійшлося. Трішки раніше — і хто зна, чи був би живим. Поранило не самими бойовими уламками: ногу чоловіка скалічило шматком корпусу снаряду. Вирвало м’язи та шкіру, тяжко пошкодило кістку.

Насьогодні Володимир пережив уже 16 операцій. Якісь шанси дає лише «Біотех»

У військовому шпиталі, біля передової, вже потягнули на стіл — хотіли відрізати, та й не мордуватись, проте Володимир не дав. Змінив кілька військових шпиталів, у місце ураження імплантували шматок власної кістки. Та конструкція лише тимчасова — міцності такій кістці не вистачить, аби повноцінно ходити чи навіть ступати на ногу. Нині над відновленням дефекту вже працють власні стовбурові клітини чоловіка: за певний час вони мусять обростити кістковий матрикс, який встановлено у місце дефекту, і кістка знову набуде практично монолітної міцності. Що ще, як не щиро побажати чоловікові успіху?

Доки говоримо із Володимирами, до палати завозять бійця на візку. Ноги чоловіка вбрано у апарати Ілізарова, у руках, мов слюсар, він крутить гайковий ключ. Сміється: підробляю сантехніком на власній нозі, кручу, як захочу.

Віталій: Тяжко, та оптимізму я не втрачаю

Насправді ж, нам не до сміху. Це Віталій — у силу тяжкості травм, він лікується у нас вже півтора роки, щойно прибув із чергової операції. Віталій – «кіборг», пройшов пекло Донецького летовища. Там і зазнав травм — на «злітці», просто під ногами, жахнула ворожа міна. На рештках пошматованих ніг одразу ж поставили хрест: у одному військовому шпиталі хотіли відтяти одну, у Дніпровському, імені Мечникова, попри легендарну майстерність, націлилися і на другу. Безногим калікою Віталій себе не бачив, тому полаявся із лікарями і втік до столичної клініки ilaya.

В такому стані зараз ноги Віталія. Вони таки є, і чоловік має шанси з часом ходити на власних двох

Скажемо чесно — лікування йде тяжко, лікарі борються із періодичними ускладненнями та наслідками інфекцій тканин. Та знаєте, що? Принаймні тепер у Віталія є шанси на одужання. Що добре, чоловік і сам не втрачає надії — видно, що до краю втомився, та сам каже, що чудово усе розуміє і готовий потерпіти, аби тільки не згаяти свій останній шанс.

Виникає суперечка із Володимиром – у кого на нозі незручніше залізо. Обоє сміються: кажуть, гвинтами та спицями подерли собі усі речі, не лишилося жодних штанів, де б не було дірок. Жартівлива перепалка швидко стихає, у очікуванні обіду хлопці вбираються у спеціально перекроєний під них одяг і прямують курити — один на милицях, другий на візку.

До палати раз по раз сердито заглядає медична сестра: вже час обіду, а ми і досі відволікаємо бійців балачками. Зрештою, сестра вирішує, що розпорядок таки важливіший за будь-які розмови, і заносить таці до палати. Попри інноваційний антураж клініки, подають тут страви української кухні — палату сповнює аромат густого борщу зі сметаною.

Максим Рябоконь та пацієнти «Біотеху» обговорюють проблематику інноваційного лікування 

Полишаємо хлопців наодинці з обідом, прямуємо до кабінету Володимира Оксимця: лікар наче завершив операцію, і радо чекає на розмову. Володимира Михайловича зустрічаємо ще в коридорі — попри сивину, повірити в те, що він людина літнього віку, буквально неможливо: лікар буквально випромінює бадьорість та щирий юнацький запал. На закиди про недоцільність та небезпеку застосування клітинних технологій відмахується мов від мухи: подібними аргументами, каже, оперують запеклі невігласи, які й не намагалися розібратися у предметі бесіди. Сам же Володимир Оксимець присвятив розвитку та вивченню клітинних технологій у лікуванні значну частину свого трудового шляху, тому з легкістю розповідає про усі нюанси. Переказувати не будемо, дивіться самі:

Отже, за підсумком, стовбурові клітини у цілому діляться на два основні типи. Ті, які беруть із чужих ембріональних біоматеріалів — вони здатні розвинутись у будь-що і не піддаються контролю, тому використовують їх у крайніх випадках, коли ризик застосування є меншим, ніж ризики від хвороби. І власні специфічні клітини самого дорослого пацієнта — ті, які можна контролювати, і які не здатні розвинутись ні у що, крім необхідних конкретних тканин. От саме їх і застосовують у рамках клітинного лікування у клініці ilaya. І будьте певні: жодного разу ці клітини не підносили якихось прихованих негативних сюрпризів. Адже на практиці клітинні технології тут застосовують вже більше десяти років — і жодного разу не виникло питання виникнення онкологічних захворювань чи якихось побічних наслідків.

Вже на порозі зустрічаємо наших бійців: Віталій та Володимир курять біля ганку лікарні. Віталій ляскає себе по коліну:

– Забув!
– Що ж забув, друже?
– Та подякувати вам забув. Звісно, ми там на передку своє чесно робимо. Та якби не ви, волонтери…

І от це — найстрашніший момент усього візиту в ilaya. Якщо вже хлопці, що пройшли пекло війни, що стоять на порозі каліцтва, дякують тобі за те, що ти робиш хоч щось заради їхнього останнього шансу… То значить, справа варта зусиль? Значить, попри усі нападки та звинувачення, усю брехню й маніпуляції, варто продовжувати і далі?