Відрізати чи боротися до кінця: «Біотех» очима солдата

Війна, протези та ампутації йдуть пліч-о-пліч у кожній війні. Будь-яку можливість розірвати цю зв’язку і вирвати поранених солдатів із лап каліцтва ми сприймаємо як божий дар. Певний час тому ми опублікували приголомшливу історію успіху: один із найтяжчих пацієнтів проекту «Біотех-реабілітація поранених» Віталій вперше за два роки тяжкого і майже безнадійного лікування встав і пішов на власних ногах! Хоча успіх і не остаточний, а лише проміжний, та скажемо чесно: це сильно додало нам віри у нашу роботу. «Біотех» працює. «Біотех» повертає надію. «Біотех» – справді другий шанс для деяких тяжкопоранених бійців.

Віталій. Годиною раніше він зробив кілька перших самостійних кроків за два останніх роки.
У державних шпиталях йому хотіли просто відтяти обидві ноги 

А тут слово і з «іншого боку барикад»: свою думку висловив Сергій Сергійович, наш добрий друг і колишній військовий розвідник. Він пройшов пекло найгарячіших точок війни і, на щастя, лишився неушкодженим. Близьку смерть і можливе каліцтво він не раз бачив на власні очі. Тож його думка щодо проекту, який має на меті відновлення безнадійних поранених, видалася нам напрочуд цікавою.

Сергій Сергійович на власну персону: про війну та поранення він дійсно знає не з чуток

Для солдата втратити кінцівку – гірше від лютої смерті. Уявити себе, ще не старого чоловіка, без ніг, безпорадним, довіку у інвалідному візку, вкрай тяжко. Женеш ці думки якнайдалі, проте страх “А раптом!” не полишає. Найкраще, чого люди навчилися за сотні років еволюції, це калічити і вбивати подібних собі: багатовікові війни відшліфували цю майстерність до найвищого рівня. Знаряддя і засоби для убивства вдосконалюються, а люди лишилися ті ж – із м’яса, шкіри та кісток.

Гібридна війна принесла нам гібридні засоби для вбивства. Багато саморобних вибухових пристроїв збирають свої криваві жнива без розбору, не обираючи жертв за якимись критеріями. Безліч окремих мін та мінних полів у хаосі ротацій та бойових дій не позначено на жодних картах. Сотні тисяч різноманітних вибухових пристроїв, полишених у нашій землі окупантами, ще чекають на свою жертву – і от на усьому цьому залізі рвуться і наші захисники. Молоді веселі хлопці, ще вчора й самі мирні люди, стоять на захисті нашої країни і калічаться на цьому смертоносному залізяччі.

А ще ж і жертви обстрілів: кулі чи осколки ворожих снарядів не обирають, кого покалічити. На превеликий жаль, рівень медицини у нашій країні дозволяє врятувати не всіх. У нас є лікарі із золотими руками. Є сучасне – хоч і не найсучасніше обладнання. Але, на жаль, цього мало. Левову частку усіх турбот по евакуації з поля бою, подальшому лікуванню, фінальній реабілітації а інколи навіть протезуванню узяли на себе волонтери. Держава ж, у ряді найтяжчих випадків, розводить руками і тихо відходить убік, полишаючи скалічених бійців наодинці з нещастям.

За цих хлопців – порваних, пошматованих, зранених, – ми будемо битися до кінця

Як людина, яка не раз подумки попрощалася зі своїми ногами, можу точно сказати: якщо є мінімальний, хоча б єдиний шанс зберегти скалічену кінцівку, цей шанс треба використати на повну. Проект «Біотех-реабілітація поранених» – це крихта тієї надії, яка змушує пацанів боротися до кінця і не здаватися до останнього. Завдяки підтримці небайдужих патріотів, ті, над ким уже занесли скальпель хірурги, кому от-от відтяли б надію на повноцінне життя, – хай і не завтра, хай через біль і муки, але зможуть покатати свою дочку на велосипеді і пограти з сином у футбол. Попри все, що розповідають очільники Мінохорони здоров’я, – ось це він і є, доведений практикою спосіб лікування.

Ми вкотре закликаємо вас до участі у проекті «Біотех-реабілітація поранених». Всі ці медичні дива, всі дивовижні зцілення через байдужість держави можливі лише коштом вашого милосердя. Адже оплачувати лікування в проекті ми можемо лише коштом благодійних пожертв. Тож не полишаймо наших хлопців у біді: адже їх скалічило у боротьбі за наш з вами спокій й безпеку.