Пану Володимиру 55 років. На початку війни він був командиром центральної бази резерву танків у місті Бахмут (раніше Артемівськ) Донецької області. Травму отримав у жорсткому бою: авто, в якому був пан Володимир, розстріляли терористи.
Несправжній суглоб лівої стегнової кістки на межі середньої та нижньої третини, вкорочення лівого стегна на 2 см. Якщо говорити просто, нога ніяк не зростається, а через травму та руйнацію кістки ще і вкоротилась.
Якщо не “Біотех”: з моменту поранення минуло вже чотири роки, тож на те, що зростеться саме, сподіватися марно. На місці перелому сформувався несправжній суглоб. У державних шпиталях пропонують два варіанти: або залишити все як є, і чоловік довіку залишиться інвалідом через скалічену ногу, або знову спробувати зростити за допомогою класичного методу – штучно травмувати, «зачистити» кістку на місці хибного суглобу, сполучити розбиті кінці і сподіватися, що зростеться. Немолодий вже організм пана Володимира до всього ще й виснажений тривалою хворобою. Тож якщо навіть трапиться диво і нога таки зростеться, вона все рівно буде значно коротшою за другу.
Допомогти швидко, без зайвих ускладнень зростити ногу та одразу відновити природну довжину допоможуть клітинні технології, які застосовують у рамках проекту «Біотех-реабілітація поранених».
Необхідне лікування: курс реконструктивного відновлення стегнової кістки із застосуванням клітинних технологій.
Пан Володимир – кадровий військовий, полковник Збройних сил України, учасник АТО. На початку війни Володимир Іванович командував резервною танковою базою, що у місті Бахмут (раніше Артемівськ). На той час проросійські найманці вже контролювали саме місто, але от військові тримали оборону до останнього. Звісно ж, частину кілька разів намагалися захопити: кількасот танків – ласа пожива для сепаратистів. 24 квітня 2014 року військова частина пережила, певно, найпотужніший штурм: близько сотні найманців та переодягнених росіян, озброєних автоматами та гранатометами, вчергове спробували захопити військову техніку, що перебувала на базі. І тільки рішучий наказ командира відкривати вогонь у відповідь зміг зупинити навалу.
Звісно ж, такий офіцер був терористам мов кістка у горлі. Тривалий час вони виношували плани, як же нейтралізувати пана Володимира та узяти усю частину під контроль. Частково вдалося це лише у червні 2014 року: авто командира втрапило у ретельно сплановану засідку. Терористи розстріляли машину і важко поранили самого Володимира Івановича. Попри тяжке поранення, він відстрілювався до останнього, аж доки не підійшла підмога – у результаті усього цього нападу троє терористів навіки лягли попоїсти пилюки, а одного взяли у полон.
Пораненому командиру надали першу допомогу медики військової частини, за певний час бійці прорвали облогу та евакуювали пана Володимира до Харківського військового шпиталю. Вже з часом Володимира Івановича перевели до столиці. Лікарі шпиталів стабілізували його стан та намагалися сполучити розбиту кістку за допомогою традиційних методів: апаратів зовнішньої фіксації, а згодом і за допомогою інтрамедуллярного стрижня – цебто велетенського штифта, розміщеного всередині кістки. З часом виникли серйозні ускладнення, в цілому пан Володимир переніс сім тяжких операцій. На превеликий жаль, попри всі зусилля медиків, нога так і не зрослася, більше того, вона вкоротилася на 2 сантиметри, а в місці травми утворився несправжній суглоб.
Варіанти, які пропонують в шпиталях, Володимира Івановича не влаштовують. Довіку лишитися калікою чоловік не планує, а варіант, щоб йому наново розкурочили ногу з примарними шансами на подальше зрощення, йому зі зрозумілих причин не дуже до вподоби. Саме тому виходом для нього став проект «Біотех-реабілітація поранених», клітинні технології якого дозволять швидко, без зайвих ускладнень зростити перелом і відновити природну довжину ноги.
За кілька тих пекельних місяців, за рішучий опір окупантам, за мужність та героїзм – не формальні, паперові, а справжні, бойові – Володимира Івановича нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Нині пан Володимир живе тихим сімейним життям: поранення змусило його примиритися з тимчасовим статусом військового пенсіонера. Та це не значить, що чоловік втратив жагу до життя і готовий змиритися із обмеженнями, які на нього накладає поранення.
Деталізація витрат на діагностику та лікування: