Проект «Біотех-реабілітація поранених» поза чергою береться рятувати пана Володимира – без перебільшень легенду цієї війни! Дивом врятований, вже четвертий рік чоловік бореться із наслідками тяжкого поранення, яке він отримав у бою. Ситуація тяжка і потребує якнайшвидших рішучих дій. Розбита кулею нога не зростається, тримається лише на штифті та сильно руйнується далі. Маємо допомогти!
Пан Володимир – кадровий військовий, полковник Збройних сил України, учасник АТО. На початку війни Володимир Іванович командував резервною танковою базою, що у місті Бахмут (раніше Артемівськ). На той час проросійські найманці вже контролювали саме місто, але от військові тримали оборону до останнього. Звісно ж, частину кілька разів намагалися захопити: кількасот танків – ласа пожива для сепаратистів.
24 квітня 2014 року військова частина пережила, певно, найпотужніший штурм: близько сотні найманців та переодягнених росіян, озброєних автоматами та гранатометами, вчергове спробували захопити військову техніку, що перебувала на базі. І тільки рішучий наказ командира відкривати вогонь у відповідь зміг зупинити навалу.
Пізніше, вже через рік після цих бурхливих подій, заступник Володимира Івановича розкаже, що військові частини не бачили іншого шляху, аніж оборонятися. Бойовики тоді поставили ультиматум, який навіть звучав абсурдно. Ну як це військовий може скласти зброю і покинути місце своєї служби? «Це як би до вас додому вдерлися бандити і сказали «Даємо час полишити квартиру», – обурюється Михайло Дяченко, заступник командира частини. Каже, тоді їхня частина була єдиним місцем на весь Артемівськ, де ще майорів прапор України.
Звичайно, такий офіцер як пан Володимир був терористам мов кістка у горлі. Тривалий час вони виношували плани, як же нейтралізувати командира та узяти під контроль усю частину. Частково вдалося це лише у червні 2014 року: авто командира втрапило у ретельно сплановану засідку. Терористи розстріляли машину і важко поранили самого Володимира Івановича. Попри тяжке поранення, він відстрілювався до останнього, аж доки не підійшла підмога – у результаті усього цього нападу троє терористів вгамувалися навіки, а одного взяли у полон.
Частина після мінометного обстрілу
Пораненому командиру надали першу допомогу медики військової частини, за певний час бійці прорвали облогу та евакуювали свого командира до Харківського військового шпиталю. Вже з часом Володимира Івановича перевели до столиці.
Донька пана Володимира із жахом згадує події майже чотирьохрічної давнини: «Було страшно. В Харкові його охороняли із автоматом. Ми як тільки дізналися про поранення, одразу ж приїхали, але нас не впустили – заради його ж безпеки. Побачили тата вже у Києві. Перед відділенням реанімації також стояв озброєний конвой – довелося показувати паспорт, щоб довести, що ми родичі!».
Військова частина під час осади російськими найманцами. Задні ворота.
Вже у Києві медики стабілізували стан Володимира Івановича і спробували сполучити розбиту кістку традиційними методами: апаратами зовнішньої фіксації, а згодом і інтрамедуллярним стрижнем – цебто велетенським штифтом, розміщеним всередині кістки. З часом виникли серйозні ускладнення, в цілому пан Володимир переніс сім тяжких операцій. На превеликий жаль, попри всі зусилля медиків, нога так і не зрослася, більше того, вона вкоротилася на 2 сантиметри, а в місці травми утворився несправжній суглоб.
Пан Володимир вперше приїхав на огляд до клініки
Варіанти, які пропонують в шпиталях, Володимира Івановича не влаштовують. Довіку лишитися калікою чоловік не планує, а варіант, щоб йому наново розкурочили ногу з примарними шансами на подальше зрощення, йому зі зрозумілих причин не дуже до вподоби. Саме тому виходом для нього став проект «Біотех-реабілітація поранених», клітинні технології якого дозволять швидко, без зайвих ускладнень зростити перелом і відновити природну довжину ноги.
За кілька тих пекельних місяців, за рішучий опір окупантам, за мужність та героїзм – не формальні, паперові, а справжні, бойові – Володимира Івановича нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. Нині пан Володимир живе тихим сімейним життям: поранення змусило його примиритися з тимчасовим статусом військового пенсіонера. Та це не значить, що чоловік втратив жагу до життя і готовий змиритися із обмеженнями, які на нього накладає поранення.
Друзі, тепер же до практичного боку справи. Завдяки вашій підтримці та допомозі декількох спонсорів, які щиро вболівають за здоров’я пана Володимира, нам вдалося за три дні зібрати та вже оплатити 191 тисячу гривень. А це – майже дві третини усієї вартості лікування Володимира Івановича! Закликаємо вас долучитися до допомоги справжньому бойовому офіцеру, який не зрадив присізя і відстояв українське місто. Зробити це можна в рамках проекту «Біотех-реабілітація поранених» або ж просто натиснувши зелену кнопку знизу.