Ми обіцяли розповісти цікаві подробиці про навчання водолазів-спецпризначенців, і ось вони! Насправді, нам випала велика честь та відповідальність – допомагати унікальному підрозділу, «морським котикам» з 73 Морського центру спеціального призначення.
У всьому світі підрозділи спеціальної морської розвідки – найбільш утаємничені та закриті від стороннього ока, і це не дивно. Адже на озброєнні вони мають секретну техніку – парашутні системи для десантування на воду, підводні навігаційні прилади, спеціальні морські диверсійні міни та дихальні апарати, які не створюють демаскуючих бульбашок у воді.
Сьогодні ж наш інструктор та засновник проекту «Школа військових водолазів» Костянтин Миргородський розкаже про техніку українського підводного спецназу, і ми навіть покажемо відео їхніх тренувань – парашутні стрибки бійців 73 МЦСпП на воду у водолазному спорядженні!
Для бойових плавців одним з навайжливіших етапів місії є прихована доставка до місця операції, і подальша евакуація після виконання завдання. Адже точка виконання спеціальних задач може знаходитись інколи за сотні та тисячі кілометрів від місця базування підрозділу. Існує багато варіантів доставки груп морського спецназу, зокрема це підводний (за допомогою підводних човнів), надводний – доставка групи швидкісними катерами, та повітряний – десантування бойових плавців на воду з літака або вертольота.
В країнах Альянсу здебільшого використовують підводний спосіб, адже він забезпечує найбільшу прихованість. Відбувається це так: підводний човен наближається до точки висадки на дистанцію декількох миль, і водолазів через шлюз виводять у підводне середовище. Далі вони відкривають спеціальну док-камеру – своєрідний «гараж» на корпусі субмарини, в якому зберігаються Swimmer Delivery Vehicle (SDV) – міні-підводні човни, розраховані на 4-8 водолазів. Водії SDV та бойові плавці займають місця у міні-субмарині, не знімаючи спорядження, і знаходяться в кабіні у воді, включеними в дихальні апарати. SDV виходить на завдання, а під час повернення екіпаж знаходить підводний човен-носій за допомогою сонара, і водолази повертаються на борт.
Український підводний спецназ, на жаль, обмежений у можливостях доставки підводним шляхом, оскільки в Криму ми втратили наш єдиний підводний човен «Запоріжжя». До речі, незадовго до війни українські спецпризначенці проходили тренування по виходу з торпедних апаратів ПЧ «Запоріжжя». Питання забезпечення ВМС України надмалими підводними човнами вже неодноразово піднімалося, але рішення прийняте так і не було…
Наразі чи не єдиним способом виводу груп для українського морського спецназу залишається повітряний. Це складний і досить небезпечний спосіб десантування. Лишень уявіть: бійці виконують стрибок з парашутом над морем, зі зброєю та спорядженням, і найголовніше – разом зі спеціальним ізолюючим дихальним апаратом! І саме цю ризиковану тему відпрацьовували на нещодавніх навчаннях бійці 73 центру.
Для десантування спецпризначенці використовують спеціальний парашут ПВ-3 (парашут водолазний) та ізолюючий дихальний апарат ІДА-71 П (ребризер). Такий парашут підходить для стрибків як на воду, так і на сушу, без водолазного спорядження (хоча з технічних причин зараз стрибки на сушу у ньому не проводять). До речі, у 80-х роках на парашутах цього типу здійснювалися рекордні стрибки з надмалих висот у 80 метрів у водолазному спорядженні і 50 м – без спорядження.
На борту вертольота водолази знаходяться вже включеними в дихальний апарат, адже дихають чистим киснем, і потрапляння повітря в дихальний контур неприпустиме. Безпосередньо перед приводненням водолаз відстібає купол парашуту від підвісної системи, і він поволі тоне, щоб не демаскувати висаджену групу.
Апарат ІДА-71П спеціально розроблений для морського спецназу у 70-х роках, і забезпечує плавання під водою тривалістю до чотирьох годин, на максимальних глибинах до 20-ти метрів. Разом з ним можна було використовувати станції підводного гідроакустичного зв‘язку, а сам апарат – підключати при виконанні висотних стрибків до кисневої дихальної системи літака. Також для виходу з підводних човнів встановлювалася система дихання з азотно-кисневою сумішшю, яка розширювала робочі глибини до 40 метрів.
Здавалося б, на папері все виглядає досконало. Але на практиці – спорядження має ряд недоліків. Парашути ПВ-3 давно відпрацювали усі можливі і неможливі терміни експлуатації. Що стосується ІДА-71, то цей апарат, крім морального та фізичного застарівання, має ще одну суттєву біду: для регенерації кисню в ньому використовується хімічна речовина O-3, яка випускається у Росії – її запаси в Україні досить обмежені, а закордонні аналоги коштують невиправдано дорого. До того ж, речовина O-3 є небезпечним хімічним реагентом, і більше ніде у світі для підводних задач не використовується.
Українські спецпризначенці вже давно очікують прийняття на озброєння нової техніки: дихальних апаратів, парашутних систем, підводних буксирувальників, швидкісних катерів. Але доки на озброєнні й досі радянські зразки, хлопці використовують на повну те, що є. Діють на свій ризик, звісно, але ж питання бойової підготовки – найважливіше!
Ми неодноразово допомагали 73 МЦСпП водолазним спорядженням, і нам приємно бачити на фото свої, «волонтерські» гідрокостюми. Дякуємо кожному, хто своєю посильною допомогою зробив це можливим. І закликаємо долучитися до допомоги не менш важливому підрозділу – парашутистам-рятувальникам з Морської авіації. Зробити це можна в рамках проекту «Школа військових водолазів». Саме зараз ми збираємо кошти на сучасне спорядження для хлопців – про їхні нагальні потреби ми докладно писали ось тут. Долучайтеся!
