Найважче на війні – не вижити. Найважче – повернутися до мирного життя і знайти сили жити далі. Видання Цензор.НЕТ публікує серію розповідей про простих та водночас героїчних чоловіків, які пройшли пекло війни, отримали фізичні та душевні травми, і просто зараз, на власному досвіді шукають шляхи – як жити далі у країні, де й досі війна. Одним з героїв цього проекту став і Олексій – боєць першої штурмової роти 5-го батальйону ДУК та пацієнт «Біотеху».
«Треба заслужити право жити в цій країні, на цій землі. Найбільше мене дратує, коли починають нити: «А що мені дала ця країна, а чого я маю щось тепер робити?» Тоді яке ти взагалі маєш право жити тут? Зжери свій паспорт – і їдь до Москви, в Африку, Гімалаї, куди завгодно. Тут повинні жити люди, які люблять цю країну, а іншої гидоти нам тут не треба», – емоційно реагує Олексій на запитання про мирне життя.
Насправді ж, чоловік має повне право критикувати прихильників «теорії зради». Він пішов на фронт в числі перших добровольців у 2014 році, а вже у 2015 отримав важкі поранення. З тих пір – майже два роки реабілітації.
Як отримав поранення, пам’ятає достеменно: «22 лютого 2015 року, ми були на завданні. Стояли тоді навпроти «взльотки» ДАПа, виставили ПТУР – і регулярно відстрілювали ворога. Але 22 числа ми поставили ПТУР на нову точку, там нас і накрило. Спочатку били міномети, аби пристрілятися, метрах в 100-150 від нас, а далі – без попереднього шуму, але щось почало дуже сильно грюкати. Ми забігли в укриття – довгий ангар з коридорами та ямою, і хто куди, давай по кімнатах ховатися. Першим же снарядом одного з наших хлопців відразу довбануло так, що знесло півчерепа. Я коли його витягав, то мені щось з його голови в рукав текло. Правда, він залишився живий, якщо його стан тепер можна назвати життям. А ще одного пацана потім знайшли по частинах. Третій отримав сильну контузію, але ми з горем навпіл його витягли з кімнати, посадили в коридорі, почали відкачувати, а кров текла з носа, вух, було видно, що сильно травмований. Незабаром і в нас попало, в мене і ще двох хлопців – Бублика і Мойшу. А контуженого хлопця в цей момент вбило, у нього залишилися дружина і дві дочки. Я до нього як раз підійшов, а мене вибуховою хвилею віднесло в інший бік».
Жахливі події того дня назавжди залишаться у пам’яті Олексія. Свідомості чоловік не втрачав, тож ясно пам’ятає геть усе до деталей. І як гинули його побратими, і як його самого, посіченого мов решето, везли до шпиталю, вклавши поряд майже неживу ногу. Пройде два роки пошуків, шпиталів, важких та неоднозначних діагнозів, і лише у фіналі – можливість жити повноцінно та ходити обома власними ногами. Каже, що аби знав, як важко доведеться і як довго мучитиметься з пораненою ногою – попросиб бі відтяти одразу! Та на щастя, завдяки проекту «Біотех-реабілітація поранених» Олексій вже наближається до фінальної стадії лікування. Ходить з паличками та у спеціальному жорсткому «черевику», доки відновлюється зібрана майже з нуля п’ятка. Та все ж – ходить! Лікування героїчного «правосєка» вже повністю сплачено коштом ваших, друзі, пожертв. Та нагадуємо, що на свій шанс жити повним життям чекають й інші бійці. Не лишаймо їх наодинці з проблемою!
За матеріалами інтерв’ю Цензор.НЕТ
Перше фото: Вікторії Ясинської