Недарма кажуть, що людині стільки років, на скільки вона сама себе почуває. Знаєте, скільки Володимирові Оксимцю? Років двадцять, ніяк не більше. Попри сивину, що вбрала його чоло, попри колосальний теоретичний та практичний вклад у лікування надскладних травм, Володимир Михайлович, мов хлопчисько, стрімко гасає коридорами клініки. Дійсно, далеко не кожен юнак має стільки запалу та енергії. Встигає скрізь — от лише нещодавно керував складною операцією, вже за хвилини заходить до кожного з пацієнтів — тебе, каже поставимо на ноги, у вас динаміка позитивна – відкоригуємо курс лікування. О, ти вже одужуєш? Добре, саме так я і розраховував.
Володимир Оксимець: «батько» практичних методів застосування клітинних технологій
Так, ви зрозуміли вірно — ми вкотре завітали до клініки ilaya, де лікують пацієнтів нашого спільного проекту «Біотех-реабілітація поранених». Прибули із журналістами — Військове телебачення вирішило присвятити «Народному проекту» окрему програму, тож «Біотех», як один із основних проектів, займе значну частину ефірного часу. Більше деталей не розповімо — збережемо інтригу, хай далі розкажуть вже журналісти.
Керівник «People’s Project» Максим Рябоконь та координатор «Біотеху» Станіслав Кушнаров
Цього разу у палатах застали трьох наших бійців. Біля вікна дрімає після наркозу Віталій. Турбувати не будемо – хлопчина на проекті недавно, проте вже довелось попомучитись. Це поранення для Віталія уже третє, цього разу травми дуже складні: стегнову кістку біля коліна сильно розтрощило ворожою кулею. По тому хлопець втрапив у полон, тож лікування почали лише після звільнення. Наразі до поранення долучився остеомієліт, який заважає не лише відновити ногу, а і протезувати поранене вибухом око. Віталій пережив перші операції, лікування потроху просувається уперед.
Рушаємо до сусідньої палати. Там один, у тиші та комфорті — якби лише не дзижчав апарат вакуумного дренування рани (здається, саме так називається цей пристрій), – лежить наш давній знайомий, пан Сергій. Навіть попри страшну рану, що тягнеться на усе стегно, та чудернацькі конструкції, занурені у саму ногу, чоловік оптимізму не втрачає. Відкритий та позитивний, Сергій розповідає про життя-буття, зокрема із подякою згадує своїх благодійників — громади Іспанії, які узяли значну участь у лікуванні та реабілітації Сергія за кордоном, а тепер і фінансують його лікування вже тут, у стінах клініки ilaya.
Сергій страждає від страшної рани стегнової кістки. Раніше йому зафіксували уламки велетенським металевим стрижнем, який проходив усередині кістки на всю довжину, згодом ускладнив усе остеомієліт, який практично донищив рештки кістки.
Насьогодні лікарі долають інфекцію та готують кістку до відновлення, Сергій потребує масштабної реконструкції зони дефекту, що складає близько десяти сантиметрів. Проте оптимізму чоловік не втрачає — і лікарі хороші, і родина підтримує, і закордонні земляки не лишаються байдужими.
Сергій згадує вітчизняних бюрократів. То такий, каже, папірець принеси, то сякий – і це все на милицях
Біля палати нас знову стрічає Володимир Михайлович, не стримує роздратування. На прикладі Сергія каже, що зусиллями певних військових та державних лікарів деякі пацієнти надходять на проект у геть поганому стані, і там, де можна було б обійтися однією-двома підготовчими операціями, мусять робити ще три-чотири додаткові.
Враховуючи досвід деяких учасників проекту, з цим докором ми погодимось. Подібну ситуацію ще можна зрозуміти стосовно лікарень на передовій під час бойових дій, де просто конвеєр, де людям спершу рятують життя, а вже потім роздумують про подальше лікування поранень. Але в умовах подальшого лікування в державних та військових шпиталів, де люди мордуються роками, переносять десятки операцій, проявляти недбалість та невігластво щодо пацієнтів — просто злочинно, це лишає тяжкі негативні наслідки на усе життя. Звісно ж, ми не маємо на увазі усе медичне суспільство — значна частина лікарів і справді чудотворці, що власними руками та багаторічним досвідом рятують людей від смерті та каліцтва. Та окремі випадки злочинного недбальства лікарів трапляються, на жаль, і по сьогодні.
Ось так – завдяки недбальству окремих лікарів – сьогодні виглядає нога Сергія
Біля дверей натикаємось на Віталія. Хлопець вже прокинувся, шкутильгає на милицях, глухо сичить від болю — дається взнаки недавня операція. Навіть попри страждання, виглядає він трохи краще, аніж у минулий наш візит. Ногу хлопця вкоротило на шість сантиметрів, викрутило у інший бік — зараз же, навіть попри загрозливий апарат Ілізарова та шрами, нога виглядає вже трохи краще. Із щирим співчуттям сподіваємось, що лікування за допомогою клітинних методів принесе свої позитивні плоди, і поверне хлопцеві можливість ходити на власних двох.
На обличчі Віталія написані усі півтора роки страждань
На Віталія, мов зграйка горобців, одразу ж насідають журналістка Яна та оператор, долучається і лікар Оксимець. Не заважаємо бесіді, тому переходимо до сусіднього ліжка. Там Сергій — цивільний пацієнт, який отримав травму у автомобільній аварії. Має давній складний перелом кісток ноги, тож вирішив не грати у лотерею державних лікарень, а довіритись професіоналам. Про клітинні методи лікування мова поки не йде, проте саме слава Володимира Оксимця, як досвідченого ортопеда-травматолога, привела Сергія до клініки ilaya.
Оксимець встигає скрізь: щойно біг на консультацію, аж ось вже говорить із пацієнтами
На крайньому ліжку лежить Дмитро, трішки схожий на їжачка, соромиться уваги, тож робить вигляд, ніби не зважає на нас, через силу ховає посмішку. Основну травму подолали ще у військових шпиталях, та от біда — ушкоджена шкіра під коліном не заростає, і рветься від найменшого зусилля.
Ані стероїдні препарати, ні інші класичні методи лікування не допомогли. Звісно ж, і болить, і заважає — тому Дмитро і звернувся до проекту, де вилікували вже стільки військових. Про клітинні технології теж мова не йде — скоро операція з пластичної реконструкції, майстром якої точно так же є Володимир Оксимець. На даний момент Дмитрові відрощують шкірний клапоть, який вже днями пересадять на уражене місце.
Саме зараз, коли ви читаєте ці рядки, Дмитро оговтується після операції – шкіру таки пересадили!
Та докладніше про це трохи згодом
От і фінал — ще півгодинки журналісти мордують Максима обширним інтерв‘ю, і, зрештою, можемо їхати далі. Станіслав Кушнаров, координатор «Біотеху» від клініки, дарує Максимові книгу.
Такі подарунки практично безцінні
Сашко, один із пацієнтів проекту, хлопець із непростою долею і сам волонтер, вдячно підписав авторський екземпляр — написав, доки лікував ногу. Попри страшні травми, попри усі негативні прогнози, які давали лікарі, попри майже певну перспективу ампутації, «Біотех» дав чоловікові другий шанс — і Сашко використав його на усі сто, з клініки пішов на власних ногах.
Це не останній наш візит до клініки ilaya. Це не останні пацієнти проекту «Біотех-реабілітація поранених». Доки триває війна, доки не вилікувано рани найтяжчих пацієнтів, ми просто не маємо права скласти руки і залишатися осторонь. Через низку бюрократичних перепон, держава не фінансує високотехнологічних методів лікування тяжкопоранених, а без подібного лікування більшість хлопців просто приречені на ампутації та довічне каліцтво. Ми ще збираємо кошти і на лікування Сергія, і на лікування Віталія. Ми вчергове звертаємось до вас із проханням — саме ваші пожертви у рамках «Біотеху» дають нам можливість робити добрі справи. Друзі, не спиняймось — нашої допомоги дуже потребують тяжкопоранені захисники.
