Друзі, непрості часи вимагають непростих рішень та певного рівня відповідальності. Це не перша ситуація, коли нам доводиться ухвалювати складні рішення, і от знову – склалося так, що вчинити інакше ми не могли. З огляду на війну, загальні процеси в країні, а тепер ще й епідемію коронавірусу, збори за проектом «Відділення останньої надії» сягнули позначки у шістдесят відсотків від необхідного і… завмерли майже на нулі. Ми сіли, порахували і вхопилися за голову: на те, щоб такими темпами зібрати навіть решту загальної суми та завершити весь проект, нам знадобилося б понад п’ять років роботи. Забути про усіх військових, забути про поранених та інших лікарів, і кинути всі наші ресурси виключно на цей проект. Окрім того, минув рік з моменту укладення угоди з постачальником медичної техніки. А оскільки курс валюти стрімко поповз вгору, весь бюджет проекту міг би істотно зрости.
Ми порадились, врахували всі обставини, провели перемовини з постачальником, якому трохи раніше переказали аванс за медичну техніку, і, щоб не вдаватися до процедури повернення коштів чи, більше того, не втрачати гроші на зростанні курсу валют, ми провели взаємний перерахунок і оплатили потреби проекту «Операція «Опік»: зібраної суми якраз вистачило, щоб закрити потреби проекту. Жодної із зібраних гривень ми не витратили на забаганки, власні потреби чи якусь дурню: збирали на один апарат для порятунку людей – купили поки що інший, не менше важливий. Окрім іншого, ми зважили й на слізні прохання тамтешніх лікарів. Так, кавітатор і справді конче потрібен, але і хірурги опікового відділення без роботи не сидять. Якщо хворі з інфекційними ускладненнями мають хоч невелику можливість почекати, то у пацієнтів опікового відділення, значна частина з яких діти та підлітки, лік часу для порятунку іде на дні та години.
Це справді тяжке й непросте рішення: ми щиро розуміємо розчарування хороших і симпатичних нам лікарів Відділення кістково-гнійної терапії Інституту травматології та ортопедії, яким доведеться почекати ще якийсь час. Та бідкатись і співчутливо розводити руками – це одне, а розв’язати кризову ситуацію, зберегти і використати наявні ресурси на не менше корисну справу – це вже дещо інше. Від планів таки придбати кавітатор ми в жодному разі не відмовляємось: от тільки не будемо покладати надії на збір такої велетенської і неосяжної суми виключно на пожертви простих громадян, а спробуємо знайти й інші шляхи, звернутися до людей, організацій та інстанцій, для яких такі бюджети закупівель не видаються настільки астрономічними. Поки що на цьому етапі ми завершуємо проект саме таким чином і присвячуємо наші ресурси іншим нагальним потребам. Даруйте – і вдячні вам за участь та розуміння.
