Вже тривалий час Центр волонтерів People’s Project допомагає різноманітним фронтовим підрозділам Армії, серед яких і сапери. От і знову: передаємо для саперного спецпідрозділу два потужних та чутливих металодетектори. Саме з їхньою допомогою фахівці обстежуватимуть звільнені території та рятуватимуть від смерті людей. Так-так, саме рятуватимуть від смерті. Далі – слово самим фахівцям. Маленька розповідь про кілька хвилин повсякдення, ціною яких може стати саме життя.
За даними міжнародних організацій, за кількістю замінованих територій Україна обігнала таких сумнозвісних лідерів як Судан, Ірак і Малі. Лише на подолання наслідків одного року війни потрібно близько п’яти років розмінувань та інженерних робіт. Це значить, що вже як мінімум двадцять п’ять наступних років на Донбасі будуть звучати вибухи та гинутимуть мирні люди.
Сапери морської піхоти, щодня ризикуючи життям, дістають із землі смертоносні знахідки. В руках саперів – щупи, “кішки” і важкі радянські металошукачі, що не відрізняються надійністю і чутливістю. І це – не просто байки-казочки. Це – щоденний наш практичний досвід та сусідство із близькою смертю.
Крок, ще крок.
Повільніше, що не поспішаємо.
Крок.
Крок.
Погляд зосереджений на тонкому прутику, розсовує траву.
Крок.
Є!
Тонка коричнева дротинка, немов блискучий волосок, ледь помітно губиться в зелених заростях.
Рука вгору, сигнал “Стоп!” групі.
Йдемо вправо, по розтяжці. Чисто, прив’язана до гілки.
Вліво, повільно. Якщо по шляху поставлені натискні міни – справи кепські, без металошукача їх годі й шукати.
Підривник, немов поплавок, стирчить із землі.
Зрозуміло, пересічна ОЗМка на розтяжці, причому поставлена любителем.
І що робити? Обхід по верху схилу довгий, та й небезпечний.
Спробуємо зняти.
Ну, з богом.
Групі сигнал “Залягти!”, Саперну сумку на груди, падаємо на праве коліно, працюємо.
Підривник МУВ-4. Це погано. Міни, поставлені на нього, знешкоджувати заборонено. Але ж немає правил без винятків.
Шматок м’якого дроту витягаємо з сумки, протягуємо в кільце чеки, ніжно примотуємо чеку до корпусу підривника, закручуємо. Один міліметр вправо – і вірна смерть.
Відкушуємо розтяжку, пасток на ній немає, перевірили.
Плоскогубці на світло, відкручуємо МУВ.
Дилетант ставив, точно, – детонатор легко викручується.
Довгий шнур, чіпляємо за центральне кільце, відходимо.
Тягнемо. Добре, що грунт м’який.
Міна, немов корок із пляшки, вискакує на поверхню.
Чекаємо кілька хвилин, потім трофей можна забрати.
Звичайний день сапера.
Наступною передачею ми плануємо потреби саме саперів Морської піхоти. Для того, аби убезпечити території прифронтового Маріуполя та його околиць, для того, щоб люди не гинули на російських мінах иа снарядах. І ми просимо вашої допомоги. Адже кошти на купівлю необхідного спорядження ми збираємо саме у якості добровільних пожертв від людей, які розуміють цінність життя та небайдужі до інших. Друзі, будь ласка, долучайтесь.
Ця справа і справді важлива й потрібна.
