Днями ми завітали до Петра – юного десантника, який мало не втратив ногу. Ще влітку волонтери, друзі та родина буквально стягли його з операційного столу – аби дати шанс нозі, пошматованій протипіхотною міною. Зараз хлопчина готується до наступного етапу лікування в рамках проекту «Біотех-реабілітація поранених». Чотири пластичні операції позаду, страшна рана вже максимально закрита м’якими тканинами та шкірою, а в лабораторії вже чекає трансплантації біоматеріал із власних клітин хлопця.
В очікуванні найвідповідальнішого моменту лікування, юний десантник згадує про свої останні бойові дні у підрозділі. Тоді в маленькому селищі під Мар’їнкою Петро на позивний «Тигр»… саджав цибулю! Ну а що? Коли в підрозділі є кілька відер пророслої цибулі – не викидати ж її!
Петро математик, тож підходить до справи відповідально: закопує цибулини на сім сантиметрів вглиб та слідкує за їхньою кількістю в кожному рядку: «по тридцять три – за ВДВ». Суворі десантники порядкують на покинутому городі й жартують: «Я на паузу відео поставлю, а як будемо врожай збирали – знову увімкну і знімемо продовження майстер-класу!». Кажуть, оце хазяїн здивується такому городу, коли повернеться додому по закінченню війни!
Саме напередодні поранення загинув побратим і друг «Тигра» – підірвався на такій же міні. Сталося це за настільки трагічних умов, що Петрові й досі важко згадувати. Під час перевірки будинку хлопець підняв дитячу іграшку. Можливо, розчулився, можливо, спрацював інстинкт господаря: дитячі речі не мають валятися покинутими на підлозі… Пролунав вибух. Хлопця посікло так, що вижити не було шансів. Петро каже – недаремно цю міну (ПМН-2) називають «чорною вдовою»…Власне, тут і пояснювати нічого не треба. Одні прилаштовують розтяжки зі смертоносними мінами до дитячих іграшок, інші – дбають про чуже покинуте господарство. Кому з них допомагати – вирішувати кожному.
Ми ж усіма можливими способами наближаємо нашу спільну Перемогу і допомагаємо нашим захисникам. Повернути Петрові ногу та можливість жити й далі повноцінним життям – найменше, чим ми з вами можемо йому віддячити. Попереду на хлопця чекає довгий курс лікування. Він готовий пройти через усі операції, перетерпіти біль, навчитися ходити заново – аби лише ходити! Допоможіть йому в цьому, натисніть зелену кнопку, яку ви бачите нижче, та перерахуйте бодай кілька гривень. Повний курс лікування надто дороговартісний, але зараз це – єдиний і найбільш гідний спосіб віддячити Петрові за його вчинок.
