Вона мала бути 18.11., але, через раптове погіршення мого самопочуття ми були змушені перенести її на кілька днів, із четверга на понеділок.
Чому так? Приступів у мене не було вже більше місяця, від 04 жовтня, і я дуже тому раділа. Але, напередодні крапельниці пішла до стоматолога…
Давно, місяця три, відкладала той візит, але, дивлячись на «зубні» страждання меншої сестри, вирішила не зволікати до такого ж.
Звичайно анестезію мені зробили, на неї і «грішимо» із моєю лікаркою.
Окрім того , я –знаний гіпотоник, і «вичавити» із мене зранку п’ять пробірок крові – справа нелегка, під силу лише начальниці відділення Смартлаб Ірині. Того ранку я вирішила особливо допомогти дівчаткам і «влупила» цілий літровий чайник зеленого тонізуючого чаю, замість просто випити води.
Результат – кров із мене лилася майже фонтаном, але потім, у вбиральні, я втратила свідомість, упала, забила дуже спину, коліно, погнула дужки окулярів. Більше нічого не пам’ятаю…У себе прийшла вже у кабінеті Ірини, коли вона визивала мені швидку. Як ми з’ясували із дівчатами наступного дня, я сама, «на автопілоті», піднялася, вийшла із вбиральні (прихопивши сумку), зайшла до Ірини, повідомила що мені погано і попросила викликати швидку. Вже у швидкій ми подзвонили моїм лікарці- онкологині, мамі, хлопцеві(який привіз маму і завіз нас додому), і вирішили перенести крапельницю аж на понеділок. Отакі «НЕвеселі» пригоди … Зараз мені краще.
У понеділок, 22 листопада усе було звично: картку мою не передали у приймальний покій, знов ми шукали її у реєстратурі. Повно народу із нежиттю і кашлем у спертому просторі приймального покою в очікуванні коли їх погукають.
Але мене особисто порадували подушки, які напередодні придбав наш Фонд для палати № 7 , закріпленої за моєю онкологинею, до них знайшлися дуже файні ковдри, і ліжка просто перевтілилися із жебрацьких у людські (фото додаю). Цей факт дуже тішив інших пацієнток.
Вірю, шо такі дрібнички підсилюють спрагу до життя.
Ваша Марина Д
