Втрати української Армії в березні

Березень 2018-го був одним із найтихіших і найменш кровопролитних місяців з початку війни. Далося взнаки «всеохопне весняне перемир’я», проголошене з 5 березня. Але бойові дії забрали десять життів українських патріотів – чоловіків, синів, братів, побратимів. Найстаршому – 46. Наймолодшому – 19.

Вдивімося в їхні обличчя. Віддаймо їм шану пам’яті. Згадаймо ще раз. І не забудьмо.

Вадим Сапеску на псевдо «Одеса»

Сапеску Вадим Георгійович, боєць військовослужбовець 1-го десантно-штурмового батальйону 95 одшбр загинув 2 березня під Авдіївкою, від кулі ворожого снайпера.

Румун за національністю, він народився 22 квітня 1984 року в селі Чорна Окнянського району, що неподалік кордону з Молдовою. Жив у місті Южне на Одещині. Працював на сільськогосподарських та рибгоспівських підприємствах, на будівництві в різних областях, зокрема на Донеччині.

У лютому 2016 року вступив на військову службу за контрактом до ЗСУ. Служив командиром відділення взводу спецпідготовки «Марусині ведмеді» у 199-му навчальному центрі ВДВ, після чого вирушив на фронт в район Горлівки. Отримав контузію, повернувся на передову і залишався там після закінчення терміну контракту.

Похований у рідному селі Чорна. У Вадима залишились дружина і 3-річний син, мати, дві сестри та брат.

Владислав Козченко

Козченко Владислав Ігорович, солдат, стрілець-снайпер десантно-штурмового взводу 95 ОДШБр 6 березня отримав осколкове проникаюче поранення в шию в районі все тієї ж промзони міста Авдіївка Донецької області. Перша жертва «повного весняного перемир’я».

Народився Влад 10 квітня 1997 року в Полтаві. Займався тайським боксом. З дитинства прагнув стати військовим, десантником – тренувався у полтавському клубі юних десантників «Гвардія» на базі СПТУ № 23, у центрі виживання та спецпідготовки Seal, здійснив 16 стрибків із парашутом, підкорював Говерлу. Після 9 класів гімназії навчався в аграрно-економічному коледжі (фах – юрист).

У червні 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Пішов у 95-ту житомирську десантну бригаду – щоб підтримати родину, в якій мама сама виховувала двох дітей, його і брата. Закінчити навчання планував після війни. Через низький зріст (165 см) хлопець став навшпиньки  і обманув комісію, яка приймала в десантники.

В останню путь на центральному кладовищі Полтави Влада Козченка проводжала юна наречена. Могила хлопця – 18-та за ліком на Алеї Героїв на центральному міському кладовищі Полтави. Він – наймолодший у цьому скорботному ряду. Назавжди 20-річний.

Іван Рященко на псевдо «Скіф»

Молодший сержант, командир БМП — командир відділення із 2-го механізованого батальйону 54-ої окремої механізованої бригади ЗСУ загинув ввечері 8 березня.

«Веселий, безвідмовний, справжній мужик, улюблений роздовбай, символ нашої роти, пробивний, світла людина, яких можна на пальцях порахувати», – відгукуються про 34-річного Скіфа колеги по роті.

Народився Іван 24 березня 1983 року в місті Вільногірськ Дніпропетровської області. Зовсім малим втратив матір, мешкав і виховувався у бабусі в селі Вишневе П’ятихатського району. У Саксаганському ПТУ №77 здобув професії тракториста та водія. Працював у Вільногірську на гірничо-металургійному комбінаті, на склозаводі.

По війні взяв позивний «Скіф», бо захоплювався історією й особливо скіфською добою. Із червня 2015-го протягом року проходив службу за мобілізацією у 28 ОМБр (реактивний артилерійський дивізіон, 1-й механізований батальйон). У вересні 2016-го підписав контракт, у складі 54 ОМБр воював на Світлодарській дузі, у Троїцькому, промзоні Авдіївки. У лютому 2018-го дістав контузію, а загинув через чотири дні після того, як повернувся на передову.

Залишились дружина, маленький син та двоє синів дружини від попереднього шлюбу. Похований у Вишневому.

Юрій Луговський на псевдо «Баррет»

У ніч на 9 березня, приблизно о 2:15, загинув легендарний розвідник, снайпер полку «Азов» Національної гвардії Юрій Луговський, позивний «Баррет» – заступник командира розвідвзводу 1-го «азовського» батальйону особливого призначення.

Тієї ночі біля села Водяне під Маріуполем відбувався груповий снайперський бій. Обидві сторони були оснащені тепловізорами і телевізійними прицілами. Баррет перший виявив противника і не схибив. Помітив він і другого ворога з пари снайперів. Але постріл противника пролунав раніше. І став фатальним для Луговського.

Йому було лише 23. Юрій народився 5 червня 1994 року в Червонограді Львівської області. Малим прислуговував у храмі. Вчився на столяра, працював за фахом. Був активістом УНСО, навчався військовій справі сам та навчав інших. Брав участь у Революції гідності.

На фронт пішов добровольцем у 2014-му – батальйон «Донбас». Узяв позивний на честь конструктора американської снайперської гвинтівки. 20-річним пройшов бої за Іловайськ. У лютому 2015-го перейшов до полку «Азов», захищав Широкине і Маріуполь. Один із найкращих розвідників «Азову», він постійно ходив з своєю групою у «сірій зоні». Мінував, щось вистежував, лежав днями в «льожках», повертався з трофеями… Про Баррета ходил легенди навіть в полку, серед своїх. 

Поховали Юрія 12 березня на Алеї героїв Червоноградського цвинтаря в селі Бендюга. Залишилась мати — психолог у реабілітаційному центрі бійців АТО, волонтер.

Олександр Швець

11 березня, близько 11:00 під Маріуполем загинув 46-річний Олександр Швець – молодший сержант, військовослужбовець 36-ої окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ (в/ч А2802).

Навідник мінометного взводу помер від множинних осколкових поранень в результаті підриву на невстановленому вибуховому пристрої під час виконання бойового завдання із перевезення майна та повернення до підрозділу. Швець був водієм тієї вантажівки, що підірвалася.

Олександр Васильович народився 26 червня 1971 року в Олександрії Кіровоградської області. Навчався у школі №2 ім. Горького. Закінчив ПТУ №17 за фахом «слюсар зі складання металевих конструкцій» та «налагоджувальник холодноштампувального устаткування». Продовжив навчання в Олександрійському індустріальному технікумі. Працював слюсаpeм-складальником мeталоконстpукцiй, майстром з виробничого навчання у рідному ПТУ, з 2013 року — у ТОВ ЗПТУ «Віра-Сервіс Інтермаш».

У 2015 році був призваний до ЗСУ за мобілізацією. Наступного року уклав з армією контракт. Посада – навідник другого мінометного взводу мінометної батареї батальойону морської піхоти .

Похований на військовому кладовищі Олександрії. Залишились мати, дружина та діти.

Марк Гудзовський на псевдо «Упрямий»

Старший солдат 3-ої роти 1-го батальйону особливого призначення «Азов» Нацгвардії Марк Гудзовський у ніч на 9 березня брав участь у бою біля Водяного, в якому загинув Баррет.

Нацгвардійці допомагали морпіхам, 20-річний Упрямий був у групі «азовців» кулеметником. Після смерті Баррета він продовжив бій. А наступної ночі (близько 1:00 10 березня) протистояння поновилося. І стало фатальним для Марка. Куля снайпера влучила йому в лоб і вийшла через потилицю. Гудзовський переніс операцію у 61-му військово-мобільному шпиталі в Маріуполі, згодом у критичному стані гелікоптером був доправлений до рідного Дніпра. Лікарі казали, що шансів вижити майже немає. Марк помер у реанімації відділення політравми лікарні ім. Мечникова, не виходячи з коми, в День добровольця – 14 березня.

Народився хлопець у Дніпрі 21 травня 1997 року. Захоплювався футболом, бодибілдингом, комп’ютерними технологіями. По закінченні школи навчався на економічному факультеті Українського державного хіміко-технологічного університету (УДХТУ) за спеціальністю «фінанси». Але вже 18-річним пішов добровольцем на фронт. Приєднався до полку «Азов» у серпні 2015-го. Згодом поновився в університеті, перейшовши на заочну форму навчання.

Похований на Краснопільському кладовищі Дніпра – саме там найбільше могил полеглих героїв АТО. Залишились батьки та дві сестри.

Сергій Ковнацький

Старший солдат 1-го десантно-штурмового батальйону 95 ОДШБр Сергій Ковнацький загинув уранці 25 березня від поранення в голову кулею снайпера під час бойового чергування на позиції «Шахта Бутівка» під Донецьком. Воїнові було лише 22.

Сергій народився 27 серпня 1995 року в селі Ясенівка Пулинського (колишній Червоноармійський) району Житомирської області. Мешкав у смт Пулини. Грав у футбол за місцеву команду. 2013 року закінчив професійний ліцей, де здобув професії тракториста-машиніста сільськогоспвиробництва, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, водія автотранспортних засобів.

У квітні 2016-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом – пішов у десантники. Із грудня 2017-го Сергій перебував зі своєю бригадою на передовій. Після закінчення контракту в травні збирався одружитись.

Похований у селищі Пулини. Залишились наречена, батько – також учасник бойових дій, мати, брат і сестра.

Андрій Кривич на псевдо «Діллі»

19-річний доброволець тактичної групи «Сапсан» ДУК «Правий сектор» Андрій Кривич «Діллі» загинув 27 березня о 20:40 внаслідок поранення в голову кулею снайпера на спостережному посту на Світлодарській дузі.

Народився 24 січня 1999 року в Конотопі на Сумщині. Із 2016-го – вчився у Навчально-науковому інституті педагогіки і психології Сумського педуніверситету, мріяв стати військовим психологом. Вступив до конотопської філії організації «Права молодь», проходив вишколи з тактичної підготовки, медицини, топографії та володіння зброєю. На останньому зимовому вишколі в Черкасах був молодшим інструктором з тактики бою та партизанського руху.

Наприкінці 2017-го року приєднався до Добровольчого українського корпусу. У січні 2018-го перевівся на заочну форму навчання, щоб поїхати на передову. Під час своєї другої ротації на Світлодарці (Бахмутський район) займався аеророзвідкою.

Похований у місті Конотопі на Вирівському кладовищі. Залишились батьки, рідні сестра й брат, а також брат і сестра по батьку.

Віктор Максимов

33-річний Віктор Максимов загинув за тиждень до Воскресіння Христового. Солдат. Служив механіком-водієм, електриком відділення командно-штабних машин взводу управління розвідувальної роти 93 ОМБр. За десять днів до загибелі, 20 березня 2018-го, Віктор саме продовжив свій контракт.

Він народився 9 травня 1984 року в селі Раївка Дніпропетровської області, мешкав у місті Дніпро. Здобув вищу освіту, працював у правоохоронних органах.

Учасник АТО ще з весни 2014 року. По завершенні терміну мобілізації продовжив службу у військах протиповітряної оборони. У вересні 2017 року перевівся до 93-ї окремої механізованої бригади, підписавши контракт на півроку.

30 березня Віктор Максимов разом з іще трьома товаришами по службі підірвався на невідомому вибуховому пристрої на Донеччині (зона відповідальності бригади – Новотроїцьке-Гранітне). Його поранення виявилися несумісні з життям, решта бійців вижили.

У Выктора залишилися дружина і донька.

Віктор Шамчук на псевдо «Шама»

47-річний Віктор Шамчук із 30-ї механізованої бригади загинув пізно ввечері 28 березня у зоні відповідальності ОТУ «Донецьк», в районі Мар’їнки.

Старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор. Народився 16 липня 1970 року. Мешкав у селі Драбово-Барятинське Драбівського району Черкаської області. На контракті в ЗСУ – із липня 2017 року.

Обставини загибелі «Шами» залишаються нез’ясованими – у 30 ОМБр повідомляють, що з цього приводу триває службове розслідування, допити та збір свідчень. Зокрема, з’ясовується, чи боєць загинув від кулі, чи від уламків гранати/міни. Відсутність Шамчука була виявлена напередодні, 27 березня. Мертвим його знайшли через добу з іншого боку лінії розмежування. Тіло забрала група «Евакуація 200», доправила в морг. Сепаратистські джерела заявили, нібито український «розвідник» був «у складі ДРГ» – що вочевидь неправда – і підірвався на мінному полі біля села Луганське (Мар’їнський район). Бойовики оголошували про двох загиблих, що також не підтверджується.

Вічна пам’ять полеглим героям, які віддали життя за Україну!

Центр волонтерів People’s Project висловлює щиру подяку виданню Новинарня та особисто Дмитру Лиховію.