“Снайпер не добив мене, залишив приманкою для інших”, Святослав “Зорик”, батальйон “Донбас”

Святослав-Андрій Грушевський (позивний “Зорик”) – виклик лікарям кліниці Ilаya. Лікування Святослава-Андрія було найвитратніших випадком у проекті, його травма потребувала вироблення унікального 3-D матриксу, значної кількості клітин та низки операцій з відновлення кістки, хряща та м’язів. Всі кошти для лікування в сумі 512 774 зібрали Ви, наші чітачі! І нарешті ми вже маємо перший результат – найскладніше оперативне втручання позаду. Боєць залюбки дає інтерв’ю нашим волонтерам.

Святослав-Андрій, як Ви опинились на фронті?

Я доброволець. Воював в батальйоні «Донбас».  Менш ніж за 2 місяці в зоні АТО, при зачистці міста Іловайська мене поранило. Це була наша операція – невдалий штурм міствиконкому, за нашими даними там знаходився штаб сєпаратистів. Першу кулю я отримав в ногу, друга куля пробила легеню, пошкодила плечовий суглоб. Це сталось 19 серпня 2014 р. Тоді з нашого взоду 5 чоловік поранило і командир взводу загинув.

Яким чином Ви отримали поранення?

Після того, як я спіймав другу кулю, яка раздробила плече, я залишився лежати на ліктях. Ліва частина тіла була паралізована. Я не міг ні встати, ні поповзти, закляк на місці, міг тільки головою рухати, правою рукою і ногами. Я взагалі не міг навіть вести бой, автомат поруч лежав, але я не міг стріляти. Спочатку відчув настільки сильний біль, що думав – артерію зачепило, але трохи пізніш футболка намокла від крові і я зрозумів, що оттік крові закінчився.

Лежав і думав – снайпер доб’є мене, чи ні??? Мене залишили як приманку, добивати не стали.

Вас намагались врятувати?

Спочатку намагався дихати, щоб не втратити свідомості. Через деякий час зрозумів що все. До мене вже ніхто не підійде – все навколо обстрілюється, це ж центр міста.  Я вже думками і з сином попращався…

А потім чую, як хтось з правого боку від мене тихенько гукає. Я кажу – давай скоріш до мене, бо загину від втрати крові, а боєць каже – не можу, поруч кулі лягають просто нереально. Я попросив, щоб мені кинули фал, щоб я зачипився, переповз в ложбінку , а фалу нема. Кулі поруч лягають, я залишився в якості приманки – не підійти до мене…

Потім, чудом, наші хлопці взяли сєпарський автомобіль “соболь”, забрали снайперами. Хлопець з мого взводу сів за кермо  і спробував до нас прорватись. Тільки поїхав – снайпер зработав по ньому, кулею щелепу роздробив…

Другий хлопець сів і поїхав. В той час вже мої браття змогли до мене підповзти під шквальним вогнем. Стягнули з мене бронік, спробували накласти жгут, але було дуже боляче, з горем-пополам наклали…

Я вже почав втрачати свідомість, чую кажуть: “Тримайся! Машина їде!”

Машина проїхала повз мене, за декілька метрів забрала тіло загиблого командира мого взводу і ще одного бійця з іншої роти – теж командира взводу. Прекраснейша була людина. Саме його я і намагався витягнути, коли сам споймав другу кулю.

Тож машина забрала тіла і поїхала собі. І я вдруге подумав – ну всьо, то вже точно все. Свідомість втрачав, в очах посеріло, але крізь сон почув: “Тримайся, машина вертається!”

Потім вже, побратим Гоша сказав: “Засунули тебе на сідушку, я сів на мертве тіло командиру взводу і тримав тобі голову всю дорогу”.

Ризикуючи життям мене хлопці винісли. Однією рукою мене тримали, другою відстрілювались….

Зараз Ви вже пройшли найскладніший етап лікування, що попереду?

За пів року в мене буде вже рідна кістка в плече. По суті в мене було воно повністтю відсутнье. І зараз з’явився шанс його відновити, завдяки Народному проекту. Я всім людям вдячую, що допомогають таким, як я, повноцінними членами нашого суспільства стати і розпочати своє життя наново.

Кошти на лікування “Зорика” вже є, але за проектом “Біотех-реабілітація поранених” триває збір на лікування інших бійців! Допомогти проекту можна: