“Побачила наші прапори і почала плакати від щастя”

19 липня 2014 року українські військові розпочали спільну операцію по звільненню стратегічно важливого транспортного вузла Лисичансько-Сєверодонецької агломерації від банди бойовиків «Призрак» Олексія Мозгового. Майже одночасно українські сили: 24 механізована бригада ЗСУ, добровольці батальону “Донбас” та батальйон територіальної оборони «Чернігів» просувалися і у бік Лисичанська та Сєвєродонецька. Мешканці Сєвєродонецька згадують, що місто звільнили досить швидко, а люди плакали від щастя.

“У мене тут висів борд – на одній стороні був Мозговий – його обличчя, а на іншій стороні – прапор “ЛНР”. Клеїли дуже швидко, мабуть, вночі. Почалися дощі. Дивлюся, коли їду на роботу, одна смужка від прапора полетіла. Я дівчаткам кажу – напевно, коли повністю він відпаде – нас звільнять. Через деякий час друга смужка впала. І ось цей останній клаптик висів. Я йду 21 липня на роботу, був дощ, дивлюся – клаптика вже немає. Валяється в траві. Я кажу – все, напевно, нас будуть звільняти”, – згадує місцева мешканка Тетяна Белянская. «Тоді ж у мережі з’явилося відео, як з Рубіжного йде танк в бік міста, але було не ясно – чи то в Лисичанськ, чи то в Сєвєродонецьк. Радість була неймовірна! Але 21-го вночі були сильні обстріли. Було дуже страшно, коли низько пролетів літак», – розповідає вона. До ранку була стрілянина. Тим не менш, наступного дня, 22 липня, жінка відправилася на роботу – їй хотілося бачити, як бійці під прапорами зайдуть в місто. «Я не знаю, що я відчула. Божевільний стан. Незрозумілий і незрівняний ні з чим. Я вийшла на вулицю – там перші машини – всі брудні, в пилюці, прапори висять українські. Я почала кричати, махати, плакати. Я й досі плачу, коли згадую ті дні.»

У звільненні Сєвєродонецька відзначився командир окремої криворізької бригади охорони громадського порядку Нацгвардії України, полковник Олександр Радієвський, загиблий 23 липня під час бою за Лисичанськ. Прикриваючи свого командира, також загинули командир батальйону підполковник Павло Сніцар і солдат Ігор Коцяр. Посмертно Олександру Радієвському присвоєно звання генерал-майора.

З ліва на право: генерал-майор Олександр Радієвський, підполковник Павло Сніцар та солдат Ігор Коцяр

Операцію по звільненню Попасної проводив добровольчий батальйон спецпризначення Нацгвардії «Донбас». Битва тривала з 18 до 22 липня і закінчилася повним зачищенням міста від бойовиків. При звільненні загинули троє бійців: Сергій Бохонько, Костянтин Блозва та Ігор Черняк. Василь Гончаренко помер у лікарні від важких поранень.

Бої за Лисичанськ були найважчими, тривали три дні: палав нафтопереробний завод, на вулиці лежали тіла бойовиків, люди сиділи у підвалах та бомбосховищах. Але після зачистки міста люди не стримували радощів – обіймали захисників та співали гімн.