Para bellum: чи чекати великої війни восени?

Cкажемо відкрито про очевидну загрозу. Так, згодні: заклик “…а то Путін нападе” вже давно став інструментом політичних маніпуляцій чи аргументом, до якого саркастично апелюють інформаційні найманці ворога. Чим частіше звучать ці слова, тим більше стирається відчуття небезпеки, що насправді криється за цією короткою фразою. І хай активних бойових дій, як на початку війни, на фронті зараз немає, все перейшло у позиційний формат, та небезпека можливої військової навали навали все ж нікуди не поділась.

Вже за два місяці, у вересні поточного року, росіяни проведуть військові навчання “Кавказ-2020”. До участі у навчаннях планують залучити військові формування трьох військових округів, військово-космічні сили, військово-морський флот, десантні війська, росгвардію та підрозділи інших військових сил. В цілому, планують задіяти понад 120 тисяч осіб, 3000 бронемашин, з яких понад 500 складатимуть танки, а також значну кількість повітряної та морської військової техніки. Окремі заходи в рамках навчань буде проведено упритул до східного кордону України. Декілька днів тому росіяни оголосили мобілізацію резервістів. І хоча подібні заходи проводять кожного року, та зазвичай вони тривають не більше двох місяців. Цього ж разу резервістів скликають до війська без оголошення кінцевого терміну зборів.

Ось тези з аналітичної доповіді української військової розвідки, зокрема представленої днями до ОБСЄ. За даними спостережень, Росія скупчила на кордоні із Україною значні військові сили, чисельність та автономність яких тільки зростає. Мова про три міжвидових угруповання військ, готових до проведення наступальних операцій – і це без урахування збройних формувань на тимчасово окупованих територіях Донбасу та Криму. Загалом чисельність російських військ на східному кордоні України налічує 87 тисяч живої сили, до 1100 танків, до 2600 бойових бронемашин, 1100 одиниць артилерії, до 360 одиниць РСЗВ та 18 оперативно-тактичних ракетних комплексів. Крім іншого, росіяни посилюють і авіаційну компоненту: загалом біля українського кордону готові до застосування 330 бойових літаків та 230 гвинтокрилів. Всі ці сили, навіть без резервів, залучених до навчань, готові без попередньої підготовки та мобілізації кинутися у наступ. Саму доповідь наводить Міноборони, а більш докладний її аналіз – видання “Укрінформ”.

А ось тези, які нещодавно оприлюднив Бен Годжес, військовий аналітик, генерал-лейтенант армії США, колишній командувач контингенту Збройних сил США у Європі. Пан генерал каже відкрито: до області інтересів Росії належить не лише сухопутний коридор до Криму. Стратегічну цікавість для окупантів представляє усе південне узбережжя України включно з Одесою. Це певним чином розширює можливості росіян для підтримки військових операцій у всьому Середзем’ї та Близькому Сході, а крім того ще й позбавляє Україну виходу до моря та душить її економіку. І от саме військові навчання “Кавказ-2020” можуть послужити і приводом, і інструментом для проведення такої військової операції. До всього, ще й момент надзвичайно зручний: політичні кола США будуть зайняті місцевими виборами, тому на оперативну реакцію та підтримку з боку західних союзників надія для України дуже невелика. Докладно це інтерв’ю можна прочитати у виданні “Лівий берег“.

Новопризначений Командувач Військово-морських сил України контр-адмірал Олексій Неїжпапа теж досить категоричний у оцінці потенціних загроз: Флот України чітко усвідомлює тенденції до наростання та зміцнення військової присутності росіян у регіоні та готується до можливих агресивних дій стосовно об’єктів морської інфраструктури України. Про це – у докладному інтерв’ю виданню “Думская”. До речі, росіяни вже відреагували: кажуть, все це “антиросійська істерія”, Росія – чи не наймиролюбніша країна світу, але у випадку конфлікту “для України все завершиться дуже сумно”, і послалися на досвід агресивної військової операції росіян у Грузії. Все в дусі риторики 2014-го року, яку проголошував Кремль у той час, коли російські війська майже не ховаючись паскудили українську землю та убивали українських військових.

Та навіть якщо відмахнутися від цих тривожних звісток, ай, мовляв, знову преса нагнітає загрозу, у них же робота така – й без того ситуація виглядає не такою і втішною. Ми ж і самі спілкуємося з військовими та спецслужбовцями, зокрема із районів, прилеглих до лінії розмежування із ворогом. Бойові офіцери, що знаються на спецопераціях та ознаках підготовки до наступу, теж далекі від миролюбивих ілюзій: кажуть, що так, росіяни справді ослаблені економічними санкціями та зовнішнім тиском. От тільки щур, загнаний у глухий кут, може кинутись і боляче укусити. Тож і зберігають постійну готовність до найгіршого можливого розвитку подій.

І все це до чого. Світ динамічний, історія не стоїть на місці та твориться просто на наших очах. Чудово, якщо загрози вчергове не справдяться, якщо росіяни знову побрязкають залізом, залякають всіх нестійких духом, і не вдадуться до провокацій. Та нині можливе усе. Щиро хочеться вірити, що ситуація у порівнянні з 2014 роком змінилася докорінно. З п’яти тисяч не готових до бою військових, наша Армія стрімко зміцніла в рази. На порядки зросла її чисельність, матеріальне забезпечення та бойове злагодження, тисячі резервістів готові знову стати в армійські лави. А отже, як що – агресору буде кому дати по зубах.

Тут, певно, кожен із читачів задасться логічним питанням: то що ж може зробити кожен із нас, до чого ж, зрештою, ми закликаємо? І вірите – геть ні до чого. Війна, хоч і неоголошена, триває уже сьомий рік. Всі, хто хоч якось контактує з довколишньою реальністю, вже давно зробили свій вибір. Комусь – закрити очі і далі насолоджуватися життям, адже дехто і справді втомився та змучився від війни. На фронті ще є кому їх прикрити. Комусь, хто має умовний кулемет – чистити його та зберігати спокій. Тому ж, хто кулемета не має, та прагне допомогти тим, в кого є – і далі підтримувати військових. Допомагати не генералам чи штабам, не умовним військовим з’єднанням чи десь там комусь. Конкретно бійцям, які тримають лінію оборони. І ми, як і завше, пропонуємо усього лише зручні способи зробити цю добру справу: ось проект “Я снайпер“, це на потреби тих конкретних снайперів, що й зараз, у ці хвилини, ведуть точкову боротьбу проти ворога. Ось проект “Оперативне реагування“: тут ми купуємо найнеобхідніше для бійців на передовій, і маємо від них ряд свіжих запитів. І зараз, і в разі чого воно все знадобиться. Тут же й проект “Південні соколи“, він теж десь про те: на користь саме тих хлопців, які, в разі чого, традиційно першими, своїми грудьми, зустрінуть ворога. Тож гуртуймося, єднаймося, готуймося… і будь що воно має бути.