Чорний листопад. Втрати української Армії за місяць, що минув

Війна триває. У листопаді п’ятнадцять чудових українських чоловіків віддали свої життя за Україну та наш із вами спокій. Згадати їхні імена та хоч трохи розповісти про кожного з них – найменше що ми можемо зробити на знак подяки.

Сергій Васильович Сиротенко на позивний «Третій»

Скажемо просто: Сергій Васильович був тим командиром, якого любили та поважали. І це не протокольна фраза. Про загибель «Третього» із щирим жалем говорять зокрема снайпери батальйону, яким ми саме зараз маємо честь допомагати спорядженням. Як кажуть, Сиротенко не ховався за спинами бійців, завжди ганяв їх, аби виховати з них справжніх воїнів, і завжди щиро турбувався про своїх підлеглих навіть у дрібницях. 1 листопада група Сергія Сиротенко підірвалася на ворожій міні під Мар’їнкою. Офіцер загинув на місці. Вічний спокій Сергій Сиротенко знайшов 4 листопада на Алеї Героїв міста Черкаси. У нього залишились бабуся, мати, брат, дружина та троє дітей.

Станіслав Вікторович Курбатов на псевдо «Адвокат»

Колишній міліціонер, дільничний інспектор невеличкого села на Харківщині, а згодом і приватний юрист, Станіслав, не вагаючись, уклав контракт та долучився до Нацгвардії. Його згадують як світлу людину та щирого патріота. 1 листопада близько опівдні під Мар’їнкою він отримав вкрай тяжкі рани – із Сергієм Сиротенко вони підірвалися на одній міні. За життя Станіслава ще добу боролися лікарі Покровського та Маріупольського шпиталів. На жаль, усі зусилля медиків виявилися марними. Смерть Станіслава осиротила дружину та маленьку доньку.

Ігор Іванович Пащенко

Звичайний собі хороший чолов’яга і людина страшної долі, до війська Ігор пішов за призовом ще влітку 2014 року. Свої тяжкі рани він отримав 14 січня 2015 року. Тоді мінометника з лав 80 ОАеМБр накрило вибухом – імовірно, у лютому бою під селищем Опитне, що на Донеччині, втім, достеменно це невідомо. Два тижні змучена мати розшукувала зниклого безвісти Ігоря по усіх шпиталях, аж поки не знайшли його, у страшному стані, у Харкові. Страшна борня за саме його життя тривала дуже довго: з часом тяжко контуженого Ігоря перевели до Київскього військового шпиталю, а згодом і до рідного Чернігова, де іще рік він пролежав у туберкульозному диспансері. У Києві йому поставили страшний діагноз – менінгоенцефаліт, що став наслідком тяжкої контузії та невчасної допомоги. З часом стан Ігоря наче й покращився – повернулася мова та пам’ять, бідолаха наче трохи ожив. Як виявилося згодом, це була лише відстрочка: в ніч на 4 листопада Ігор Пащенко раптово помер від гострого набряку мозку. Свій останній пристанок він знайшов на цвинтарі Яцево у Чернігові. Смерть чоловіка осиротила матір та доньку.

Валентин Миколайович Ничвидюк на псевдо «Якудза»

Зовсім ще молодий правоохоронець, а згодом і юрист родом із Конотопу, він служив у лавах 58 ОМПБр. 7 листопада хлопець загинув в бою під Кримським, що на Луганщині: Валентина убила ворожа артилерійська міна. Батьки, дружина й донька пам’ятатимуть хлопця довіку.

Антон Васильович Мишко на псевдо «Тоха»

Чесний і хороший будівельник, що багато років життя зводив житло для мирних людей, Антон пішов на війну з перших днів. Своє життя він віддав теж під Кримським: внаслідок мінометного обстрілу, хлопчина отримав вкрай тяжку травму голови. Допомога медиків виявилась марною: до лікарні він, на жаль, не дожив. На могилі, що у Києві, на Лісовому кладовищі, можна зустріти маму Антона: вона довіку оплакуватиме свою тяжку втрату.

Ростислав Олексійович Данілов

Родом з російської Тюмені, цей чудовий юнак перебрався та все життя прожив з родиною на Дніпропетровщині. З юних років Ростислав щиро полюбив Україну, тому коли Росія підло напала на його другу батьківщину, він не вагався і чітко знав, на чиєму боці правда. Змалку юнак мріяв стати десантником, і мрія його здійснилась. Півтора роки він прослужив за призовом і проходив навчання. Півтора місяці вдома, збір необхідних документів, і Ростислав повернувся до українського війська вже за контрактом. Служив кулеметником у 25 ОПДБр. Короткі відпустки, уривки мирного життя: лише у серпні Ростислав одружився. Щастя було дуже коротким. 8 листопада на позиціях біля шахти Бутівка його поцілив російський снайпер. Куля великого калібру не лишила жодних шансів: поранений хлопчина помер дорогою до лікарні. По собі Ростислав залишив самотню маму, дружину й дитину, яка народиться уже без татуся.

Андрій Омелянович Добровольський

Цей світлий юний життєлюб лише 2016 року закінчив професійний ліцей. Писав вірші, чудово малював, любов’ю до світу та життя осяював всіх навколо. Та щойно завершив навчання, Андрій одразу ж долучився до війська і рушив на війну у складі 10 ОГШБр. Це тільки так здається, що обстріл з піхотного озброєння, про які ми пишемо щодня, це щось таке, несерйозне – потріскотіли та і по тому, тільки роздратували. Саме один із таких обстрілів і забрав життя юнака. 17 листопада близько опівдні під Троїцьким куля з ворожого кулемета поцілила Андрія у голову. Хлопчина помер у Попаснянському шпиталі – усі спроби його реанімувати виявилися марними. Хлопця поховали у рідному селі. Його смерть осиротила велику і хорошу родину: батьків, брата, сестру та дружину.

Олександр Петрович Смурага на псевдо «Смурфік»

Чоловік родом з Кіровоградщини. Ріс сиротою: мама померла при пологах, хлопчика виховали тітка та дві сестри. Вже дорослим дізнався, що має ще й двох братів. До війська втрапив у п’яту хвилю мобілізації, по тому подумав, і повернувся вже на контракт до лав 59 ОМПБр. 20 листопада Олександр загинув на Донеччині під час чергового ворожого обстрілу – кажуть, вороги з ненавистю буквально зрешетили його тіло кулями. Його довіку згадуватимуть сестри, брати, кохана жінка та двоє її дітей, яких Олександр виховував як своїх.

Денис Вікторович Кривенко на псевдо «Ніндзя»

На війні чоловік з перших днів, з власної волі долучився до роти «Донбас» 16 ОМПб 58 ОМБр. 23 листопада Денис загинув у прямому зіткненні з диверсантами-росіянами під Кримським, що на Луганщині. Могила загиблого захисника у Любимівці, що на Дніпропетровщині. Там же залишилася і його родина: дружина та троє дітей.

Сергій Павлович Шевченко на псевдо «Шева»

Справжній хлібодар, чоловік 13 років життя відпрацював на хлібокомбінаті і робив усе, аби ми мали свіжий запашний хліб. На війну рушив добровольцем з перших же днів. Сергія Павловича із щирим сумом згадають побратими і в 92 ОМБр, і у 58 ОМПБр. Він загинув 23 листопада у жорсткому бою із загарбниками – в прямому зіткненні з російською диверсійною групою під Кримським. Чоловік знайшов вічний спочинок у Харкові, на Алеї Слави. По собі він лишив матір, брата, дружину та трьох дітей.

Олександр Віталійович Сухінін на псевдо «Баня»

Олександр – справжнє обличчя українського Донбасу. Уродженець Макіївки, він одразу ж пішов звільняти свою землю від окупанта. Воював у складі батальйону «Донбас» Нацгвардії України, потім – у Добровольчому корпусі «Правий Сектор», цього ж року він долучився до 16 Окремого мотопіхотного батальйону 58 ОМПБр. Чоловік загинув у бою на Луганщині, в бою з росіянами, що стався 23 листопада під Кримським. Олександр лишив по собі дружину та чудових дітей – доньку та сина.

Олександр Володимирович Тюменцев на прізвище «Тюмень»

Російське місто Тюмень дало світові не одного справжнього щирого патріота України. Чоловік з родиною ще в дитинстві осів на Полтавщині, там він вивчився і працював все життя. До Армії він пішов за призовом, а після демобілізації з власної волі уклав контракт і служив у лавах 16 ОМПб 58 ОМПБр. Олександр Тюменцев загинув 23 листопада під Кримським: диверсійна група з колишніх співгромадян без вагань убила його у бою.

Максим Олегович Перепелиця

Юний снайпер родом з Житомирщини, Максим кілька років віддав українському війську. Спочатку за призовом, потім вже за контрактом рушив на війну у складі 95 ОДШБр. Він загинув 25 листопада під Верхньоторецьким: його життя обірвала куля ворожого снайпера. Смерть цього симпатичного хлопчака осиротила батьків та сестру.

Дмитро Юрійович Литвинчук

Дмитрові було усього 25. Юний десантник-радист з лав 95 ОДШБр, він встиг і вивчитись, і самому попрацювати вчителем. Потім Армія: як тільки Дмитро відслужив строкову службу, почалася війна. Дмитро, не вагаючись, уклав контракт, а потім, щойно від тяжких бойових ран загинув його близький друг, він і сам щиро рвався у бій. У вересні його бажання справдилося: поміж побратимів-десантників, Дмитрик проходив службу на Донеччині. 25 листопада у бою під Верхньоторецьким його убив ворожий снайпер. По Дмитру завжди сумуватимуть осиротілі батьки та сестра.

Віктор Олегович Маслов на псевдо «Бача»

Три роки війни у Афганістані Віктор Олегович відслужив у якості снайпера. З родиною жив на Чернігівщині, 10 років тому пережив трагедію: втратив дружину, тож доньку мусив виховувати вже самотужки. Сталося так, що 2016 року Віктор Маслов уклав контракт і рушив розвідником на свою чергову війну. Лихо сталося на Донеччині: увечері 28 листопада його убив ворожий снайпер. Сьогодні, 1 грудня, Віктора Олеговича поховали на Алеї Героїв міста Прилуки. По собі він лишив батьків та чудову доньку.

Волонтерський центр People’s Project висловлює подяку виданню Цензор та волонтерові на ім’я Ян Осока.

Вшануємо пам’ять полеглих.
Адже герої живі лише доти, поки ми пам’ятаємо їхні імена.