Чорний грудень. Втрати української Армії за місяць, що минув

Війна триває вже четвертий рік. Мир та спокій наших міст у грудні теж має свою чорну та страшну ціну: за уточненими даними, за місяць, що минув, на фронті загинули 27 українських воїнів. Згадаймо ж поіменно кожного з них.

Володимир Мальцев на псевдо “Копчений”

На війну Володимир пішов добровольцем — хоча і мав чудове улагоджене мирне життя. Пройшов учбову частину, по тому одразу ж втрапив на фронт. Пройшов пекло Дебальцева, на диво відбувся лише контузією. Після короткого відпочинку в шпиталі одразу ж повернувся на фронт, де і воював посьогодні у лавах 54 ОМБр

1 грудня по обіді ворог обстріляв з мінометів наш опорний пункт на Луганщині. Володимир дістав тяжких ран. Хлопця негайно доправили до шпиталю в Попасній, але зусилля лікарів виявилися марними — вночі Володимир помер. Загиблого воїна поховали вдома, на Чернігівщині. Його смерть осиротила велику родину: матір, двох сестер, дружину та двох синів.

Дмитро Конокеєнко на псевдо “Чорномор”

До війська Дмитро пішов добровольцем ще 2015 року, воював у лавах батальйону “Донбас”. За рік уклав офіційний контракт і залишився у лавах Збройних сил, у складі вже 11 Мотопіхотного батальйону “Київська Русь”. Дмитро загинув 3 грудня під Маріуполем під час ворожого обстрілу зі 120-міліметрових мінометів. Хлопчину поховали в Подільську, там у нього залишилися батьки та брат.

Юрій Рудик

Родом із Рівненщини, цей мирний та спокійний чоловік пішов до війська влітку 2017 року і долучився до лав 10 ОГШБр. Ще 18 листопада на Луганщині його поцілила куля ворожого снайпера. Тривалий час Юрій перебував у глибокій комі, аж поки 4 грудня не відійшов у вічність, не приходячи до тями. Смерть Юрія осиротила матір, сестру та двох дітлахів.

Андрій Кавун на псевдо “Бархан”

До війська Андрій пішов на самому початку війни — воювати почав у лавах 43 ОМПБ “Патріот”. За рік уклав офіційний контракт і пішов вже до складу 74 окремого розвідувального батальйону. Світла та душевна людина, як згадують його друзі та побратими, Андрій захоплювався страйкболом, що істотно допомогло йому опанувати на практиці снайперську справу.

30 листопада Андрій отримав вкрай тяжке поранення у Промці під Авдіївкою. Не приходячи до тями, Андрій помер 4 грудня у шпиталі Мечникова в Дніпрі. Хлопця поховали на Алеї Слави Кривого Рогу, звідки родом він сам.

Віктор Матюхін на псевдо “Казах”

Чоловік прочшов буремний та непростий шлях на батьківщині у Казахстані, а згодом і у Росії. 2015 року, після початку війни, він перебрався до України і рушив воювати за неї на фронт. Воював добровольцем: у лавах батальйону “Свята Марія”, ДК “Вікінг”, згодом долучився до ДК “Правого сектору”. Тривалий час Віктор Матюхін боронив Україну у найгарячіших точках фронту під Авдіївкою, зрештою там він і поклав за неї голову. 4 грудня друга Казаха поцілила куля ворожого снайпера. 8 грудня його з почестями поховали на Личаківському цвинтарі Львова.

Іван Дубей на псевдо “Дівіді”

Попри суворий вираз обличчя, Івана пам’ятають щирим життєлюбом. Любив сім’ю, любив дітей, любив людей взагалі. Спершу на війну пішов за повісткою, повоював у десанті. Вдруге повернувся на фронт вже за контрактом — воював у складі 10 ОГШБр. Івана не просто поважали — його любили практично усі побратими. Третього грудня на Луганщині Івана Дубея поцілила куля ворожого снайпера. У критичному стані його доправили до шпиталю Мечникова у Дніпрі. Попри усі зусилля лікарів, 7 грудня Іван відійшов у вічність. 10 грудня він знайшов вічний спокій у рідному селі на Івано-Франківщині.

Андрій Павленко на псевдо “Павлуха”

Родом з Херсонщини, Андрій пішов до війська за призовом, а згодом уклав контракт і продовжив службу за власним бажанням. Служив у Національній Гвардії, яка тоді називалась ще Внутрішніми Військами. Все це трапилося ще за десять років до війни, і демобілізуватися Андрія змусило тільки шалене кохання. Народилася донька. Народився ще й син. На початок війни Андрій таки не втримався вдома: досвідчений військовий, він долучився о батальйону “Київ-1”, а в скорому часі уклав контракт і пішов до лав десантників 25 ОПДБр. 7 жовтня під Авдіївкою Андрія убив ворожий снайпер: куля поцілила в голову, шансів на порятунок просто не було. Смерть хлопчини осиротила велику родину: і батьків, і дружину, і зовсім малих іще дітлахів…

Анатолій Твердола

Родом з Вінничини, пан Анатолій жив простим хорошим життям. До активних подій у країні долучився з початком Революції Гідності, а щойно почалася війна — став волонтером і допомагав війську. На початку 2017 не втримався й сам: уклав контракт, і долучився до лав піхотної 59 ОМБр. 8 грудня о п’ятій ранку, під час чергування на позиціях, Анатолій Твердола загинув від ворожих куль. Смерть цього хорошого чоловіка осиротила велику родину — мати, дружину та двох синів.

Олександр Прошкін на псевдо “Проха”

Сам родом із Маріуполя, Олександр із родиною перебралися на Сумщину. Зварювальник, ба більше того — справжній коваль! – Олександр долучився до війська наприкінці 2017 року, і пішов воювати у лавах батальйону “Айдар”. Чоловік загинув зранку 8 грудня на Світлодарській дузі — накрило вибухами 120-міліметрових ворожих мін. Без батька, сина та чоловіка залишилася велика і хороша родина.

Геннадій Парасочка на псевдо “Колобок”

Уродженець Донеччини, цей симпатичний чоловік звільняв від окупанта свої рідні землі. Спершу пішов до війська за мобілізації, служив у десанті, далі ж уклав контракт і вже з власної виваженої волі воював у лавах батальйону “Айдар”. Загинув 8 грудня на Світлодарській дузі, коли ворог обстріляв наші позиції зі стрілецької зброї та великокаліберних кулеметів БМП. Спокій Геннадій Павлович знайшов на кладовищі Торецька. Його смерть осиротила батьків.

Федір Караконстантин

Десантник 25 ОДШБр, юний ще зовсім хлопчак — що встиг побачити у житті? Відучився у школі, закінчив Одеську військову академію, у березні 2017 пішов до десанту на контракт. 8 грудня Федора убив ворожий снайпер. Хлопчину поховали у рідному селі на Одещині. Свою родину завести не встиг, тому довіку сумувати за загиблим будуть мати та брат.

Віктор Зельманович на псевдо “Зєля”

З ранніх іще років Віктору доводилося тяжко працювати — так от склалось життя, скупе на розваги і щедре на негаразди. До війська Віктор пішов добровольцем, з весни 2017 бив ворога у складі групи “Волинь” Української Добровольчої Армії.

Хлопчина загинув 10 грудня — разом із побратимом підірвався на ворожому фугасі. Вічний спокій знайшов у рідному селі на Миколаївщині. Без сина та брата залишилася ціла родина.

Олександр Зубченко на псевдо “Запал”

Родом з Полтавщини, хлопець встиг трохи пожити і мирним життям — здобув фах, працював, заробляв гроші. До війська пішов навесні 2017 — служив у тому ж добровольчому підрозділі, що і Віктор Зельманович. Більше того, 10 грудня під час виконання бойового завдання хлопці підірвалися на одному фугасі. Сашка поховали у Миргороді, на Алеї Героїв. Смерть хлопця осиротила батьків та сестру.

Володимир Тимченко

Рідні завжди пам’ятатимуть Володимира як веселу і жартівливу людину із великим та відкритим серцем. Щиро любив людей, тішився величезною родиною, дітьми та онуками. На війну пішов за покликом серця — уклав контракт і долучився до лав 10 ОГШБр як водій.

Смертельних поранень Володимир дістав ще 22 листопада — у кабіну вантажівки, якою керував чоловік, влучив ворожий ПТУР. Майже три тижні Володимир боровся за життя у шпиталі Мечникова, та намарне: 11 грудня він зробив свій останній подих. Загиблого захисника поховали на Харківщині, поруч із могилою батьків.

Павло Корнелюк

Родом з Вінничини, Павло ще з юності обрав кар’єру захисника порядку. Відслужив у війську, закінчив академію внутрішніх справ, працював за фахом на Вінничині. З часом рушив на війну: уклав контракт та долучився до 131 окремого розвідбатальйону у якості розвідника-кулеметника. 13 грудня Павла поцілила куля ворожого снайпера. Лікарі прифронтового шпиталю ще поборолися за його життя, але намарне: від тяжкої рани Павло помер. Батьки, брат дружина та донечка довіку згадуватимуть полеглого Павла.

Тимофій Геніш, Андрій Сипавка та невідомий загиблий

Тимофій родом із Рахова, а Андрій — з Ужгорода. Чоловіки служили у складі 128 ОГПБр і загинули разом, уночі 17 грудня, під Зайцевим — в бліндаж поцілила ворожа міна калібру 120 міліметрів. Разом з хлопцями загинув і третій боєць, втім, хто саме — поки встановити не вдалось.

Андрій Гульцьо

Молодий іще хлопець, Андрій встиг усього: і пожити на повну, і Україні послужити: до війська він пішов ще 2011 року. На війну пішов сапером у складі 95 ОДШБр. Андрій загинув 19 грудня під Верхньоторецьким: хлопець підірвався на ворожій розтяжці. Загиблого воїна поховли у Житомирі, його смерть осиротила батьків, дружину та двох синів.

Іван Сорокодзюба

Уродженець Київської області, Іван зростав сиротою. До війська пішов за контрактом на початку 2017 року, служив у батальйоні “Чернігів-1” 58 ОМБр. Іван загинув на Луганщині, під Новотошківкою: зранку 19 грудня його застав мінометний обстріл ворога.

Андрій Борисенко на псевдо “Боря”

З початком війни цей сяючий, світлий на обличчя хлопчисько кинув навчання і рушив до війська на контракт. Долучився до десантників 25 ОДШБр: разом із побратимами пройшов пекло Іловайськ, Щастя, Савур-Могили, Майорська, Авдіївки, Пісків, Дебальцевого. 20 грудня Андрія вбив ворожий снайпер. Хлопець навіки полишив матір, сестру та кохану дівчину.

Олексій Оріхівський на пседво “Орєх”

Війна застала хлопця на Донеччині, там він працював кінологом служби охорони. У перші з обстрілів Артемівська осколками тяжко поранило друга Олексія, хлопець мав рятувати життя та везти пораненого до лікарів. Це дуже вплинуло на хлопчину: він уклав контракт і пішов до війська сапером. За рік він подовжив контракт іще на три роки, проте пройшов навчання і долучився до армійських лав уже десантником 25 ОДШБр. Олексій загинув у ніч на 21 грудня: хлопця смертельно поранив осколок ворожої 120-міліметрової міни. Поховали його на Сумщині, у Тростянці. Смерть Олексія осиротила матір та брата.

Петро Михайлюк

Службу у війську чоловік почав ще 1997 року. На війну ж пішов у третю хвилю мобілізації, влітку 2014 року, служив у лавах 80 ОДШБр. За рік уклав контракт і продовжив службу із власної волі. Пан Петро загинув 22 грудня на Луганщині, коли ворог обстріляв наші позиції з артилерії. Смерть чоловіка осиротила матір, трьох братів, сестру та доньку.

Олег Шевченко

Олег народився, вивчився та працював у Лозовій, що на Харківщині. Хлопця мобілізували за контрактом влітку 2017 року у якості водія в складі 25 батальйону “Київська Русь” 25 ОМБр. Олег загинув 22 грудня біля села Луганське, що на Донеччині: його убив ворожий снайпер.

Юрій Золотарьов

Сам син військових, Юрій присвятив життя Армії. Отримав фахову освіту, сам навчав та виховував молодих військових курсантів у якості викладача. На війну мобілізували з перших же днів, по завершенні служби повернувся на викладацьку роботу. Втім, війна все так і не закінчувалась, тому у скорому часі Юрій уклав контракт та повернувся на передову десантником 25 ОДШБр. За день до того, як Юрій мав їхати додому, позиції десантників обстріляли із міномета. Осколок міни поцілив Юрія у голову, тяжкопораненого чоловіка одразу ж доправили до шпиталю. Боротьба за життя тривала чотири дні, втім 24 грудня серце захисника України не витримало навантаження і зупинилося. Юрія Золотарьова із почестями поховали на Алеї Слави міста Дніпро. По собі він залишив батьків, двох братів, дружину та сина.

Андрій Товкач

Сам росіянин, Андрій із родиною перебралися до України. Осіли на Дніпропетровщині: там Андрій дожив до розквіту своїх сил. На війну пішов за призовом 2015-го року, воював у складі 93 ОМБр. Після повернення не вагався: влітку 2017 повернувся до війська уже десантником 25 ОДШБр. Андрій Товкач загинув 26 грудня на Промці: чоловіка убив ворожий снайпер. По собі Андрій залишив батька, брата й сестру, цивільну дружину та двох доньок.

Іван

Хлопчина-десантник, який загинув 29 грудня під Авдіївкою: на позиціях на Промці його убив ворожий снайпер. Біографію героя саме уточнюють.

На превеликий жаль, ми не можемо повернути їх до життя. Та ми можемо принаймні згадати кожного із полеглих добрим словом: вшанувати тих хлопців та чоловіків, які віддали свої життя за наш із вами спокій.

Вічна пам’ять полеглим героям, які віддали життя за Україну!

Центр волонтерів People’s Project висловлює щиру подяку виданню Цензор та волонтеру на ім’я Ян Осока