«Ми однозначно повернемося додому у Крим»: комбриг морпіхів Дмитро Делятицький

До вашої уваги ми пропонуємо авторське інтерв’ю пана Андрія Дубчака, нашого доброго друга та спеціального кореспондента «Радіо Свобода», з командиром 36 Окремої бригади Морської піхоти України полковником Дмитром Делятицьким. Авторський текст ми подаємо як є, з авторськими ж світлинами. 

Кореспондент Радіо Свобода під час тижневого перебування на позиціях українських морських піхотинців у Широкиному записав на «нулі» – за декілька сот метрів від позицій російських окупаційних сил – інтерв’ю з полковником ВМС Дмитром Делятицьким. Він командир 36-ї окремої бригади морської піхоти, яка захищає лінію розмежування на маріупольському напрямку. Саме ця бригада звільнила Широкине і Водяне, а також «відтіснила» супротивника на 5-7 кілометрів до російського кордону. У 2014 році під час українсько-російського конфлікту в Криму в/ч А2272 1-го окремого батальйону морської піхоти була заблокована російськими військовими. Феодосійські морпіхи на чолі з Дмитром Делятицьким відмовилися скласти зброю. Під час зіткнення Делятицький отримав переломи ребер і був затриманий окупантами. Він відмовився перейти на бік Росії і через три дні був звільнений.

– Ви часто буваєте на передових позиціях?

– Так. Командир повинен це робити. Якщо він володіє обстановкою безпосередньо на місцях, де виконують завдання підрозділи, це допомагає йому ухвалювати виважені і правильні рішення. Командир повинен відстежувати ситуацію, розуміти, що потрібно його підрозділу для якісного виконання поставленого завдання. А це означає, володіти обстановкою у будь-якому підрозділі – від передових позицій до підрозділів забезпечення. Все це єдиний організм, який має злагоджено працювати.

– Морська піхота зараз виконує завдання у незвичних для неї умовах –​ в окопах, закопана у землю. Чи на своєму місці зараз морська піхота?

– Морська піхота виконує бойове завдання, визначене нашим військовим керівництвом. Вона перебуває на тому місці, де повинна, згідно зі своїм призначенням, тобто на суходолі та поблизу морського узбережжя.

– Чи знає супротивник, хто стоїть на цій ділянці фронту?

– Так. Ворог знає, що навпроти них стоять морські піхотинці. І зараз ми відчуваємо, що ворог активно посилюється і готується до будь-яких дій з нашого боку.

Вигляд з амбразури ДОТу на позиції російських гібридних сил під Широкино

– Тобто, вони вас бояться?

– Ми впевнені, що ворог нас боїться. Ми для того й прийшли, щоб звільняти українську землю від російських загарбників.

– Ви особисто знаєте «ворога в обличчя»?

– Не всіх, але когось знаємо (сміється).

– Які головні характеристики супротивників і чим вони небезпечні?

– Основне те, що вони не дотримуються ніяких домовленостей. Порушень можна чекати у будь-який час.

– Як застосовують зброю морськими піхотинцями у відповідь на вогонь противника?

– Ми застосовуємо зброю у випадках, коли це загрожує життю військовослужбовців або захопленню наших позицій. На провокативну стрілянину ми не відповідаємо.

– Який девіз морської піхоти?

– «Вірний завжди». Це означає, що морський піхотинець вірний традиціям морської піхоти, присязі, яку він склав, він завжди підтримує віру у морську піхоту та у її традиції.

Матрос морської піхоти з позивним «Арчі» на «нульовій» позиції під Широкино

– Чим морська піхота відрізняється від інших військ?

– У першу чергу, думаю, своєю автентичністю, відданістю традиціям, чорному берету, вірності самій морській піхоті. Морські піхотинці діють злагоджено, славляться братерством, готовністю допомогти своєму товаришу у будь-яку хвилину.

– А які особливості підготовки морського піхотинця?

– У першу чергу, поглиблена фізична підготовка. Щоб заслужити право на носіння чорного берета, морський піхотинець – неважливо, це матрос, сержант або офіцер – повинен скласти іспит з проходження спеціальної смуги перешкод морського піхотинця. Після цього лише його допускають до прийняття клятви, а вже після цього він отримує право на носіння чорного берета. Але проходити смугу перешкод може лише той, кого відібрав командир. Військовослужбовець має бути готовий до цього, бо цей іспит передбачає наявність підвищеної фізичної витривалості.

– Чим відрізняється теперішній характер бойових дій від того, що було раніше?

– Тепер майже немає відкритих зіткнень, але супротивник поводить себе більш провокативно. Ворог часто провокує стрілянину і намагається нас «витягнути на себе», щоб ми застосовували зброю. При цьому, фіксує все це документально та на відеокамери. Дуже часто таке відбувається, коли є спостерігачі ОБСЄ. Нещодавно ми помітили, що в одному з районів оборони нашого батальйону, противник привів дітей і вони гуляли селом, при цьому наш супротивник спокійно пересувався і підвозив боєприпаси на свої вогневі точки.

Це говорить про «нелюдськість» та недотримання будь-яких правил ведення війни. Також тепер ворог почав широко застосовувати протипіхотні міни, які спрацьовують на будь-який рух. Вони офіційно заборонені, але противник їх застосовує.

– Якщо говорити про оборонну безпеку загалом, що змінилося у порівнянні з 2014-15 роками?

– Сиутація суттєво інша. Станом на 2018 рік ми маємо уже великий досвід. Окрім того, дуже багато змінилося у стані озброєння й укомплектованості підрозділів. Стан забезпечення наших підрозділів у порівнянні з тим періодом значно кращий. Це можна побачити й по озброєнню, і по логістичному забезпеченню.

– Росія зараз регулярно проводить військові навчання. Що це означає може означати для України? Що це означає для морських піхотинців? І до чого ми маємо бути готові?

– Росія перетворює Крим на військовий полігон, постійно нарощує там свою військову присутність як сухопутним компонентом, так і морським. Дії росіян вказують, що вони перетворюють Крим у плацдарм.

Ми ж повинні бути готові до того, щоб повернути Крим до України. До цього ми постійно готуємося. Як тут, так і на інших полігонах держави, ми усі готуємося до таких дій, які дозволять нам якомога швидше його повернути.

– На вашу думку, чому Україна має розвивати військовий флот і що це дає обороноздатності?

– Україна – морська держава, вона має на своїй території два моря, які межують, у першу чергу, з Російською Федерацією – країною, з якою зараз іде війна. Тому ми повинні робити все залежне від нас, щоб підвищувати обороноздатність нашої держави і на морі теж. Це завдання військово-морських сил.

Від противника можна чекати будь-яких порушень не тільки на суші, але й на морі. Це вже показали 2014-2015 роки.

​– Як Ви охарактеризуєте морських піхотинців, якими командуєте?

– Це дуже загартовані й дуже злагоджені військовослужбовці. Вони вмотивовані, сміливі та готові виконувати завдання у будь-який час. Не скажу, що ми відрізняємося від інших родів військ, але своєю умотивованістю вони готові давати фору будь-яким іншим родам військ та іншим підрозділам. Я особисто можу запевнити будь-кого, що там, де знаходяться військовослужбовці морської піхоти, завдання буде виконано на відмінно.

– На мою думку, солдат, матрос найбільше втомлюється, коли він нічого не робить. Якщо він копає окоп, якщо він займається бойовою підготовкою, як тут, так і на полігонах, які ми намагаємося облаштувати поблизу місця виконання задач, то про моральну втому і мови йти не може. Також, ми пускаємо матросів у відпустку, організовуємо їхнє дозвілля.

– Чи змінилося до вас ставлення місцевого населення?

– У порівнянні з початком бойових дій, ставлення до нас стало набагато кращим. У тому місці, де ми виконуємо бойове завдання, я можу відзначити, що населення стало більш проукраїнським. Це помітно і по поведінці, і по ставленню до військовослужбовців, і по кількості прапорів і символів державності у місті.

– Які перспективи морської піхоти? Якою вона буде далі?

– Загалом, морська піхота – елітний підрозділ Військово-морських сил, що виконує і буде виконувати завдання там, де буде потрібно для оборони нашої держави. Ми весь час готуємося, бо розуміємо, що у будь-який момент маємо бути готовими до виконання нових завдань і на інших напрямках, в іншому місці.

– Інше місце – це Крим?

– Так.

– Що б ви хотіли передати кримчанам?

– Зрадникам чи українцям?

– Окремо зрадникам, окремо українцям.

– Нехай чекають, ми скоро повернемося. Нам є що повертати. Можливо, це буде не зараз, не у найближчий час, але ми, однозначно, повернемося до себе додому.