Ревізор Народного проекту: Я не почув жодного, хто б сказав – “ви займаєтеся фігнею”

Впродовж місяця боєць-волонтер їздив передовою і збирав інформацію про наявність і цільове використання техніки і приладів, передані волонтерами. Боєць Роман в ролі ревізора розповів як про позитивні результати, так і про порушення.

Що спонукало до проведення ревізії?

Народний проект вже більше року передає необхідне солдатам. Раніше фонд¹ напряму допомагав окремим людям. Як це було: приходив або дзвонив боєць, говорив, що йому потрібен приціл. Так, ми предавали, а натомість треба тільки акти підписати. Нас, звісно, запевняють, що з цим проблем не виникне.

Що нас засмучувало – техніку забрали, а акти – і досі в непідписаному стані. Ось я зараз (на момент проведення ревізії) дзвоню керівнику, розповідаю, що його бійцеві щось видали, прошу підписати документи і поставити на баланс. У відповідь – “Так, звичайно, якщо боєць прийде і покаже, що ця техніка дійсно у нього є і в робочому стані”, А реальність інша – форму зносив, прилад “профукав”, в іншу частину перевівся або взагалі вже не служить.

Ми зрозуміли, що такий варіант роботи нас не влаштовує і стали безпосередньо працювати з військовими частинами. Сьогодні ми вимагаємо підписати документи (за фактом ми практикуємо це від початку роботи проекту) і обов’язково поставити техніку на баланс. А перед цим нам повинна прийти офіційна заявка від частини з гербовою печаткою. Ми не можемо просто надати техніку конкретно бійцеві саме тому, що він не може домогтися поставити цей прилад на баланс частини.

Виходить, що багато техніки пропало, поки не працювали за такою схемою?

Ні, зовсім не так! Це, радше, винятки з правила.Коли я у себе фіксую, що прилад відбув до “країни втрачених речей”, це вже питання репутації військових, з якими ми співпрацювали. Ми стикаємося з тим, що той, хто не підписує акти і розповідає про багато втрат техніки, ненадійна особа і ми зупиняємо співпрацю.

Чи намагалися покарати в таких ситуаціях?

У судовому чи юридичному плані – ні. Тому що з юридичної точки зору довести це дуже складно, ми ж добровільно передаємо ту чи іншу техніку. Хоча, є військова прокуратура, яка повинна подібні речі перевіряти. Знову повторюю, це перш за все –  питання репутації.

Які скандали були під час ревізії?

Скандалів не було як таких. Бувало, складно знайти прилад, кого не спитаєш – ніхто не знає. Коли дзвониш тому, кому передавали, то дізнаюся, що він вже не служить і передавав іншому бійцеві.

Так і було насправді?

Було пару випадків, коли люди не служили, але передавали своїм колегам і я ті прилади знаходив, вони собі спокійно служили і далі. Момент наступний – ось приїжджаєш в розташування, до частини, де планую провести ревізію. А воює від частини якась рота, якийсь взвід в конкретному місці.

Ось коли я знайшов цю роту або взвід, питаю: “Хлопці, ось у вас за списком переданий безпілотник”. У відповідь – “Ні, перший раз про таке чую”. Починаю дзвонити в частину, додзвонююсь до якогось “заступника з тилового забезпечення”, питаю те ж саме у нього, у відповідь знову  – “Який безпілотник? Нічого не знаю “.

Потім телефоную до офісу, дають мені телефони тих людей, яким передавали особисто. Дзвоню їм і дізнаюся, що вони на ротації. Так, безпілотник є, з ним все в порядку. Запитую “Чому не залишили в зоні АТО?”

Дізнаюся, що там не залишилося пілотів, нікому передати, що ці хлопці єдині, хто від цієї військової частини навчений. Там вони побули, тепер на ротацію приїхали. Обговорили це все, я позаписую, фотозвіт мені відразу прислали. Наголошую у себе – так, безпілотник є, є фотозвіт, але особисто його не бачив.

Які ще проблеми виникали?

Наприклад, потрапляю до інших, там має бути три тепловізори, два приціли. Кажуть мені – “у нас є якісь, а як ви розберете – ваш або не ваш?”

А у нас, що теж важливо, гравірування вибивається на приладах з початку цього року, а допомагаємо відповідно вже більше року. Таким чином, якщо це передавалося раніше, то ідентифікувати його неможливо, виключно за маркуванням, якщо підходить під наш опис. Записую собі – без розпізнавальних знаків, втім, існує. Але з трьох я побачив один. Де ще два? Кажуть мені, що, кому давали, у того і питайте.

Проблема ще може бути в тому,що одна бригада або  військова частина може бути розкидана на 20 км по лінії. Зрідка якась із військових частин представлена ​​в одному місці.

Як ти взагалі здійснив цю ревізію?

Планувалося, що я встигну за днів десять, мені й фінанси під цей час виділялися. Проблема в тому, що, щоб потрапити в АТО і скрізь безперешкодно проїхати, то мені треба було потрапити до наказу (я досі є мобілізованим бійцем Національної гвардії батальйона імені Кульчицького). Поїхати як волонтер – це проблеми, тому що проїжджати блокпости на “передку” проблемно. Тому дуже довго чекав, щоб мене внесли до наказу і поїхати на ротацію. Коли рішення було прийнято, з комбатом своїм я домовився, що він мені дає зелену вулицю в АТО і я зможу вільно пересуватися.

Комбат спокійно відреагував?

Так, він зрозумів значимість такої ревізії. Він виділив автомобіль, виділив бійця – водія, який зі мною їздив. Фонд заправляв цей автомобіль, армія не витрачала грошей на те, що ми їздили зі своєю місією. Виїхали з командування, заїхали в Артемівськ, звідти вже почали пересуватися в інші місця. Найбільша проблема була в тому, щоб з’ясувати, де яка військова частина знаходиться, тому що цю інформацію ніхто не передавав ні по наших каналах, ні через міністерство.

Як дізнавалися?

Методом “тику”. Їздили блокпостами, питали, хто і де стоїть, в основному знали тільки хто стоїть поруч. Було трохи контактів, ми зідзвонювалися, дізнавалися, де вони розташовані.

Можливо, був сенс спочатку питати у військовій частині в тилу, щоб знайшли контакти і можна було відразу їхати підтверджувати наявність техніки?

Так я тряс військові частини на інформацію де знаходяться ті ТМЦ, які ми передавали! Відповідь одна – “На передовій, все на передовій”. Стикаєшся з тим, що пофігізм повний. Виходить, що ніхто не хоче брати на себе відповідальність, тому що це дорогі ТМЦ і якщо щось трапилося і техніки по факту немає, їм же треба за це відповідати. Відповідно, брати на себе відповідальність, сказати “ТАК, я даю гарантію.что воно буде тут” ніхто не хоче, кожен відмазується, каже, що все на передовій. А приїжджаєш – виявляється, виїхало все на ротацію чи у військовій частині.

А коли тенхніка стоїть на балансі?

Коли стоїть на балансі частини, то вже на внутрішньому розпорядку вказано матеріально відповідальна особа. Якщо бійцеві передають, він розписується як саме ця матеріально відповідальна особа, повинен оформлюватись внутрішній акт прийому-передачі, якщо боєць їде на ротацію і передає іншому бійцеві. Якщо ця техніка не стоїть на балансі, то вона ходить по руках хаотично, а печатку  просто “ляпнули” і все.

Що після ревізії ти визначив як найбільшу проблему?

Найгірше, коли техніка “припадає пилом” у військових частинах, а не використовується на передовій. Як правило, той, хто розписується в актах прийому-передачі є матеріально відповідальною особою. Але це ж тільки при прийомі-передачі. А всередині вже розподіляється самими військовими, вкрай рідко я бачив, що розписувалися командири частин. Командири частин не займаються цим, ці люди перебувають десь ближче до Всевишнього, вони навіть особливо і не зустрічаються, не розмовляють з тобою. Як правило, це їхні заступники виконують.

Але це ж “тилові люди”, які знаходяться не на передовій?

Так!  Вони не користуються цими приладами і за логікою вони повинні передавати техніку командирам рот і підрозділів, які знаходяться безпосередньо там або виїжджають в зону АТО. Відповідно треба писати на них акт всередині частини.

На жаль, ця система працює ще з часів радянщини. Але в наших реаліях тільки у двадцятьох випадках зі ста це спрацьовує, в решті-решт треба вибивати, контролювати, псувати нерви і досягати свого. Якщо не стежиш за ходом передачі – взяли у військову частину, наставили печаток, руки потиснули, “Спасибі”. А далі так – кому ж віддати? І все вирішується на внутрішніх емоціях, амбіціях.

Погрожували розголошенням порушень в ЗМІ з прізвищами та підрозділами?

Я знаю, що і так час важкий і їх “топити” розголосом не бачу сенсу. Так, підштовхнути змінювати ситуацію, так, працювати на повну. Їх треба просто розбудити, дати зрозуміти, що ми не вороги, а колеги. І що відмова від домовленостей має свої наслідки. Адже, врешті-решт, ми представляємо сам народ України. Та й можна уявити ситуацію: я скажу, що у конкретного генерала знаходиться в сейфі приціл, це опублікують у ЗМІ. А завтра цей приціл виїде на передову і мене назвуть брехуном.

І все-таки, як же вирішувалися подібні ситуації?

Домовлялися, що найближчим часом передадуть. Потім зідзвонювалися з рядовим складом і чули – “Так, передали”. Хочеться ще раз сказати – це питання дуже вивчається, у нас не є мета засудити або, так би мовити, “попустити” різних там генералів. Але разом з тим  я вірю,що у нас вийшло донести – ми передаємо, ми перевіряємо і стежимо, щоб все було чисто, прозоро і чесно.

Як бійці реагували на твою ревізію?

В принципі, всі говорили “молодці, це питання треба контролювати”. Було таке, що бійці, яким безпосередньо все видавали, трохи нервували, коли відзвітовувались. Але теж прекрасно розуміли, навіщо це робиться. Я не почув від жодного, хто б сказав, що “ви займаєтеся фігнею”.

———————————————————————————————————————

[1] Миколаївський обласний благодійний фонд “регіональний фонд Благочестя “- благодійна організація, котра виступає інструментом для збору коштів, що спрямовуються на реалізацію проектів Всеукраїнського центру волонтерів” Народний проект “.

——————————————————————————————————————–

Народний проект наголошує, что Дії Ревізора НЕ обмежуватимуться одним рейдом, відбудуться ще інші перевіркі.

У свою чергу волонтери сподіваються на розуміння Військових та просять всіляко сприяти побудові прозорої системи передачі техніки. Разом переможемо! Слава Україні!

——————————————————————————————————————–

Такоже заклікаємо усіх небайдужих долучатись до збору коштів. Детальніше Із проектами можна ознайомітись за link.