«Беркут», «командир», «Крим» — погодьтеся, спільно ці слова викликають певну відразу, бо ж навіюють відверто негативні спогади для кожного з нас. Та ця постать — одна з дійсно світлих сторінок найновішої історії України. Світла і одночасно дуже сумна.
5 лютого нам варто було б відзначати роковини загибелі захисника України. Спортивні школи, секції, численні престижні нагороди. Степан Криворученко мав неабиякий військовий досвід, служив ще у радянському спецназі, тож до створення кримського «Беркуту» він узявся з перших днів. Попри все, у буремні часи Майдану Криворученко став на сторону повсталих українців — бо ж добре знав і розумів, що творилося у Системі зсередини, проти якої гнилі піднялися прості громадяни. Коли війна тільки починалась, Криворученко, скільки міг, допомагав українським військовим, та щойно Крим таки узяли, він покинув усе і разом з дружиною перебрався до Борисполя.
До Армії долучився добровольцем: офіційно до Збройних Сил не втрапив, адже більшість документів лишилася у Криму, тож чоловік подався до добровольчого батальйону «Золоті ворота». Жорстка дисципліна, постійні тренування — Степан згуртував навколо себе усіх, хто мав намір боронити Україну, а не просто побігати з автоматом чи погратися у війну. У скорому часі уся група Криворученка відійшла до складу добровольчого полку Нацгвардії «Азов» у якості розвідувального спецпідрозділу.
Бойові мистецтва, постійні тренування на межі, жорстка армійська муштра, весь досвід командира спецпризначенців — і попри це абсолютно негативне ставлення до алкоголю чи тютюну, турбота про бійців, ба навіть повна заборона на матюки. Армія — і без матюків, ну ви уявляєте? А так і справді було. Жорсткий вірянин, Степан Криворученко піклувався не лише про тіла, а і про душі своїх побратимів.
Бойовий шлях Степана Криворученка був коротким, але дуже насиченим. На початку 2015 «Азов» почав підготовку до активної роботи під Маріуполем: бійці готувалися брати Широкине і йти далі вперед. Бійці-розвідники постійно курсували лінією зіткнення і вивчали подальші маршрути та напрямки наступу. 5 лютого 2015 року, під час чергового виходу на окуповану територію трапилося лихо, на жаль звичне для війни: перший боєць зачепив розтяжку, а другий прийняв на себе усі осколки від вибуху: ним і був Степан Криворученко. Самі хлопці кажуть: власним тілом Степан Криворученко прикрив побратимів, врятував від смерті шістьох. Бійці евакуювали тіло загиблого командира. Поховали його на новій батьківщині, на Рогозівському цвинтарі міста Борисполя. Його загибель марною не була: за тиждень по тому «Азовці» зачистили околиці Маріуполя і взялися за терористів в Широкиному.
З часом, вже після звільнення Маріуполя, обороняти позиції та захищати це прекрасне і надзвичайно важливе місто довелося іншому легендарному підрозділу, добрим друзям People’s Project, на честь яких ми навіть відкрили окремий благодійний проект «Захисники Маріуполя». Та це вже зовсім інша історія, яку ми продовжимо дещо згодом.
Полеглому ж герою – світла пам’ять довіку!
