Щодня ми, волонтери Всеукраїнського центру People’s Project, розповідаємо вам про будні фронту. Четвертий рік війни. Нічні та денні обстріли, якість та кількість зброї, калібри артилерійських мін, ба навіть кількість поранених чи загиблих українських вояків або мирних місцевих мешканців – гострота сприйняття навіть щирих трагедій притупилася, сьогодні усе це сприймається, як суха і бездушна статистика.
Завдяки зусиллям хороших людей, кореспондентів “Радіо Свобода” пана Мар’яна Кушніра та пана Андрія Дубчака, які працюють на передових позиціях української Армії, безлика війна знову перетворюється на конкретні обличчя. Саме ці хлопці – та тонка та незламна лінія, що проходить між хистким навколишнім миром у тилу та справжнім пеклом війни. Вашій увазі – добірка унікальних матеріалів звідти, де ніхто не може знати напевно, чи не стане наступний день останнім днем у житті.
Ось Піски, це околиці Донецька. До злітної смуги Донецького аеропорту тут лічені метри.
Ось Промка: лиховісна промислова зона на околицях Авдіївки. У цьому проваллі тримають оборону наші захисники. До ворога – інколи метрів сто, а подекуди можна навіть докинути гранату.
До всього кореспонденти побували і під Мар’їнкою, це близьке передмістя Донецька.
А ось моторошні будні Луганщини. Ворог відмовляє у відкритті контрольного пункту «Золоте», навіть попри те, що єдиний тут КПП «Станиця Луганська» закрито на ремонт. Щоб втрапити на роботу чи деінде, місцеві мусять або робити гак у 200 кілометрів до іншого пропускного пункту, або ж йти ось тут, навпростець, просто через розтяжки та міни, щедро розтикані тут терористами. Українські військові евакуюють з «сірої зони» тіло місцевого чоловіка, який загинув на розтяжці.
Війна далека від свого кінця. Вона триватиме доти, поки Росія фінансуватиме місцеві терористичні зграї, щедро накачуватиме їх зброєю, завалюватиме військовою технікою та гарматним м’ясом. У нас же, бачте, ситуація трохи інша: найманців у нас нема, тож за свободу України вже четвертий рік гинуть найкращі її доньки й сини. Тож і перемогти ми можемо не навалою, закидаючи ворога м’ясом, а тільки вмінням, розумом та сучасним спорядженням.
В рамках окремого волонтерського проекту «Оперативне реагування» ми збираємо кошти на те, аби оснастити військових переднього краю найнеобхіднішим. І знаєте, тут теж треба різне. Інколи треба теплоприціл або «нічник» – вицілювати уночі ворожих диверсантів, аби не підкралися і не вирізали наших бійців. Іноді якесь унікальне спорядження чи спецзв’язок. А інколи життя рятує проста сокира чи пилка – нарубати дрів у бліндаж, щоб не замерзнути насмерть, або ж укріпити окопи і обладнати позицію. Саме зараз ми плануємо закупити маскхалати для спецпризначенців, зима вступає у свої права, тож ці маскувальні костюми неабияк допоможуть військовим. Друзі, долучайтеся до участі у проекті. Кожна гривня ваших пожертв потрошку наближає той самий момент, коли ми зрештою зможемо видихнути, і несміливо промовити: «Що, невже цю війну і справді завершено? Невже ми дійсно перемогли?»