Ми розповідаємо, як він невимовно страждає, а він лежить і сміється. І знаєте, ми щиро раді. Коли пан Василь щойно долучився до проекту «Біотех-реабілітація поранених», чоловік був дійсно аж сірий на лице – так його змучили біль та безнадія. Сьогодні ж справи відчутно пішли на краще, на обрії з’явилась надія, тож чоловікові трохи відлягло.
От просто порівняйте із виразом на фото вище
Пан Василь має вкрай погану травму. До війська він пішов за призовом, ще на початку війни. Служив у танкових військах – хоча провоював відносно недовго, та пройшов багато дуже тяжких боїв. Поранило наприкінці літа, у бою під Савур-могилою. Ворожим осколком потрощило плечову кістку, пошкодило нерв. З того часу пан Василь пройшов усі можливі шпиталі, реабілітацію за кордоном, численні операції, спроби аутотрансплантації та навіть спроби металоостеосинтезу – двічі лікарі намагалися скрутити кістку хоча б пластиною.
От на тих пластинах кістка і трималася усі місяці марного лікування: тяжко розбита кістка вперто не зросталася попри усі зусилля лікарів. Більше того, без належного зрощення кістка взялась руйнуватись, тож рука чоловіка помітно вкоротилась.
Бачите ж самі, до чого зрештою дійшло
Все це мало свій значний вплив. Той зловісний осколок перекреслив життя буквально навпіл. До рани пан Василь працював на землі, мав власне обійстя, жив у гармонії з природою, красу якої чоловік малював на картинах. Скаліченою ж рукою він не може майже нічого: мало того, що болить, так і рухати нею практично неможливо – ні малювати, ні працювати, ні зробити щось таке колись просте і звичне.
…і погляньте сюди: різниця ж у довжині очевидна
Насьогодні єдину надію на зрощення дав хіба « Біотех ». В рамках проекту пану Василю вже провели і підготовчу, і основну операції. Спочатку лікарі уважно оглянули та проінспектували рану, повидаляли усе залізяччя та змертвілі тканини. Кінці розтрощеної кістки розвели на природну відстань, хірургічно підготували до трансплантації та зафіксували апаратом Ілізарова, проміжок же заповнили спеціальним цементом, що мав оберігати кістки від руйнування.
З часом, вже 20 вересня, панові Василю провели основну операцію: вживили у місце поранення новісінький кістковий імплант, який виготовили з його власних живих тканин. Завдяки використанню цих новітніх технологій, такі кісткові фрагменти чудово вростають у зоні трансплантації з мінімальним ризиком подальших ускладнень.
Більшість часу пан Василь проводить удома: у клініці буває хіба на час операцій та кілька днів, поки трохи оговтається після втручання. Решту ж часу він відпочиває у колі родини: командує власною домашньою армією на городах, мудро керує господарчими процесами і щедро постить симпатичних котиків у Фейсбук. Втім, послухайте самі: пан Василь і сам цікаво розповідає про своє життя.
Як і раніше, лікувати цих бійців ми можемо виключно коштом благодійних пожертв. Держава у цей процес не втручається, для очільників МОЗу якась сотня найтяжчих поранених, приречених на каліцтво – статистична похибка. Для нас же, волонтерів People’s Project та людей, які нам допомагають, кожен із них – Людина і Захисник. Саме тому ми змушені вкотре звертатися по допомогу – як не ви, то і пан Василь, і десятки інших учасників проекту, залишаться один-на-один із каліцтвом, перспективами ускладнень, тяжких хвороб та ампутацій. Тільки за ваші благодійні внески на рахунок проекту «Біотех-реабілітація поранених» ми можемо використати часто останній шанс та повернути їх усіх до нормального життя. Хіба ж наші захисники не варті того?