Молодий боєць 93 ОМБр Богдан вже завершив лікування. Після підриву на ворожій розтяжці у Пісках Богданові тяжко пошкодило променеву кістку осколками. Складний перелом та значний тангенціальний дефект вдалося заростити лише за допомогою клітинних технологій. Тепер справа за реабілітацією та відновленням. Власне, цим хлопець зараз і займається. Коли ж дізнався про благодійний «Пробіг під каштанами» – вирішив бігти разом із медиками клініки ilaya та командою волонтерів People’s Project, аби підтримати інших пацієнтів проекту «Біотех-реабілітація поранених», які все ще борються за своє здоров’я.
«До забігу готувався із товаришем, незважаючи на погоду, близько півтора місяці. Коли були сильні дощі, я зітхав з полегшенням. Доводилось вставати о шостій ранку, щоб встигнути виконати інші справи за день! Кожного ранку прокидалася зі мною лінь. Вона переконувала мене, що «досить, навіщо це тобі, лягай поспи», та сотні інших відмазок полонили мої думки. Інколи я піддавався…
Зрештою, ближче до забігу ми перейшли на посилений режим – біг з грузами на руках і ногах, біг в бронежилеті. Дистанція була сталою – 8 км, частенько доводилось йти і переводити подих. Раз на тиждень робили забіги на 14 км. Після кожного забігу виконували ряд вправ на ноги.
Для мене час не має значення, бігаю в своє задоволення і на витривалість. Спеціально час не заміряв, але в середньому одне тренування займало близько години. Коли приїхав до Києва, не очікував такої кількості учасників, але побачився із побратимами і хвилювання зникло».
А тепер скажіть: багато здорових людей, що не мали травм і не ризикували втратити кінцівку, можуть подолати свою лінь та попри все працювати на результат? Отож-бо! Просто подивіться на одну з ранкових пробіжок Богдана. І так було щодня!
Тож не дивно, що Богдан подолав всю дистанцію. Хлопець упевнений, що якби біг на час – дістався би фінішу навіть раніше. Та марафон був благодійним, отже, учасники трохи дозволили собі збавити темп.
«Про старт сповістили постріли, мурашки побігли по спині, всередині все перевернулось, різкий погляд в сторону старту. Рефлекси беруть своє і, хоча ти розумієш, що в безпеці, різкі звуки все одно бентежать серце. Бігти було не так важко, як незручно. Постійно доводилось оббігати учасників, які роблять селфі і не дивляться по сторонам, та учасників, які видихлись і просто неквапливо йдуть гуртом. Витримати стабільний темп було неможливо. Прискоришся, а за секунду гальмуєш, відскакуєш зі сторони в сторону… на підйомі було простіше, менше людей бігло. Всю дистанцію зберігав сили на ривок перед фінішем, думав відведу душу, але… на фініші стався затор і тому фінішну лінію я перетнув легкою неспішно ходою 🙂», – розповідає переможець Богдан.
«Для себе я поставив ціль і досяг її, а також я безмежно радий за побратимів, радий бачити їх не на лікарських ліжках, а на своїх двох. У кожного був свій забіг із смертю, і вони його перемогли. Тож не відлили ще таких медалей, що були б достойними мужності наших хлопців. Кожен з них отримав свою нагороду, нагороду-життя…»