Текст: Серж Марко
Різка і несподівана фраза «працює снайпер» викликає на передовій особливий мандраж. Життя спиняється. Ти ніколи не знаєш, що саме зараз розглядає у приціл стрілець. ВОПи вимирають. Як десь хтось і ворухнеться – то виключно бігом, начепивши максимальний захист. Кулеметні гнізда порожніють, бо ж кулеметники знають – для снайпера вони найбільш ласа мішень. Перша ж черга, і у бійницю ДОТу влітає куля.
Лінія бойовиків вимерла. Сьогодні тут працюють наші стрільці. Снайпери морпіхів зараз практично не існують – вони буквально розчинились на атоми і влилися в ландшафт. З боку ворога де-по-де сокоче кулемет. Стріляють не просто так: ворожий кулеметник пострілює у небо, заховавшись під бійницею, провокує наших снайперів на постріл. Якщо так – значить, їх саме вицілюють ворожі снайпери, видивляються у оптику та тепловізори – хто де порушить маскування, необережно видасть себе.
Снайперська дуель завжди тиха. Гуркіт вибухів, канонада з усього, що може вбивати, висадити тисячу куль, аби підстрелити когось одного – це не про снайперів. Тут йде змагання нервів та витривалості. Подекуди на лінії бою мерехтить дзеркальце, позиціями весело скачуть сонячні зайчики. Це снайпер-хитрун імітує зблиск оптики і провокує суперника на постріл. Та наших хлопців не надурити, тож над позиціями і далі панує тяжка тиша. Лиш інколи її рве істерична тріскотня ПКМ.
За кілька годин до одного із ворожих бліндажів суне темна фігура, тягне на плечі щось тяжке.
– Ром. Ціль – на першу від подвійного ДОТу, – на голос коригувальника снайпер поволі водить гвинтівкою. Зменшує кратність прицілу – знаходить ціль – збільшує кратність і бере фігуру у перехрестя.
– Працюю.
Дві секунди – постріл. Ще півтори секунди темна постать суне спокійно, а потім буквально ламається навпіл і зникає долі.
– Попав? – Запитує снайпер у коригувальника. – У мене приціл збився при пострілі, не бачив.
Замість відповіді біля самого снайпера з противним виском рикошетить куля.
– Запалили нас, – сичить коригувальник, – робимо ноги!
– Чекай, он він, бачу! – Пошепки кричить снайпер. Розгледів снайпера ворога – і гвинтівка одразу ж пахкає.
– Де він? Де він? – Нервує другий номер і розмахує біноклем туди-сюди.
– Де й думав, «зозуля» біля стовпа. Він як стріляв – пострілом куряву… – обриває фразу, знову стріляє.
– Ром, звалюємо!
Ще одна куля б’є у дерево поруч, йде кудись вбік.
Ще постріл.
– Ром, він звалює, валимо і ми – нас тут зараз кулеметами розмолотять!
– Ч-чорт, таки звалив, сволота, – вкритий травою пагорб потроху зненацька відповзає назад. І ось, дочекались: з боку терористів починає гавкати кулемет. Тут же поруч бухкає гвинтівка, кулемет затикається на півчерзі. Другий снайпер, що працює десь поруч, пильнує ситуацію і не гає нагоди. Ворожим кулеметникам зараз працювати не дадуть, свого прикриють, а найнахабніших принагідно підстрелять. Ром доповзає до окопу і валиться в нього мов мішок – сичить від болю, бо зачепився ногою за кілок. Найцінніше – гвинтівку – тримає в руках акуратно, мов немовля.
– Пі-ішов, гад… – Коригувальник засмучено соває пальцем планшетом від «Армії СОС», позначає на карті «лежку» ворожого снайпера.
– А знаєш, нічого. Не переживай. – Ром дістає з кишені цигарку. – Та сволота досить ледача, вони тут часто повертаються на старі позиції. Ще вполюємо ту свиню.
Цю історію я почув з перших вуст: пакуючи у чохли свої інструменти, мені розповіли її снайпери, які щойно повернулися із полювання. Сьогодні тут робити більше нічого. Як мінімум, добу тут не буде нікого: страх перед снайпером змусить ворогів сидіти по норам. А наші хлопці сьогодні полюватимуть в іншому секторі. Старший звіряється із планшетом та нарізає завдання, хтось із хлопців заносить дані до балістичного калькулятора, хтось жадібно курить і розминається – це ті, хто щойно нерухомо відлежав кілька годин на позиції. Маючи наступне завдання, група рушає на нові позиції. Сьогодні роботи у них вдосталь – щодня вони захищають власну країну. Тож вдалого вам полювання, хлопці. Вдалого полювання.
Зробити усі полювання наших снайперів максимально успішними може кожен із нас. Так вже склалося, що значну частину українських влучних стрільців екіпіровано власним чи волонтерським коштом. Долучилися до цієї справи і ми: хоча зброю ми купувати й не можемо, проте у рамках проекту «Я снайпер» People’s Project прокачали і модернізували геть не один інструмент для точної снайперської роботи. Долучайтеся до участі у проекті: війна триває, тож хлопці на фронті будуть вдячні за кожну гривню пожертв!
